«Іншопланетна Рашка» (уривки з книги), переклад з російської Наталії Лізогуб

— Та ми тут… — Негодяєв швидко прокручував у голові варіанти, що саме відповідати, оскільки правду казати ніяк не можна: Повелитель останнім часом був стурбований тим, що він, не покладаючи рук, працює вдень і вночі, щоб заробити хоч якусь копійчину, а його соратники всі на яхтах відпочивають. — Ми тут рибку повудити від’їхали, чогось скоромного на юшку…

— Тупа скотино, — із презирством зашипів на нього Повелитель. — Ти ж дзвониш мені з телефона Васі, а Вася тепер на Канарах. Скоромного… Я тебе тут погодую скоромним після приїзду! До мене вночі знову ці жовті гопники були приперлися, і твоя заговорена ікона ні хрена не допомогла! Ти взагалі пам’ятаєш, який сьогодні день?

Негодяєв зовсім забув про те, що сьогодні було 7 листопада — річниця Жовтневої революції, ніч перед якою завжди супроводжувалася у Повелителя кошмарами і побоями.

— Звичайно, — відразу знайшовся Негодяєв. — Усю ніч, не спавши, на колінах сотворяв молитви і просив, щоб святі угодники послали вам райські сновидіння, а ця нечисть згинула, пішла в пекло.

— Брешеш, як завжди, — все ж з невеликою надією сказав Повелитель.

— Найсвятішим присягаюся, — солодким голосом відповідав Негодяєв…

У Генеральному штабі армії

Ніч з 28 на 29 липня 2014 року, планета Kepler-452b, Московська область, селище Ново-Огарьово, Спальний палац

Вован Вованович крутився в ліжку і ніяк не міг заснути: йому заважали думки про українське місто Донецьк, яке сáме тепер піддавалося обстрілу з реактивних систем залпового вогню.

Він узяв пульт і ввімкнув телевізор. Показували випуск новин. Про нічний обстріл Донецька — ні слова.

«Напевно, обстріл тільки почали, — вирішив Вован Вованович. — Вже у ранкових новинах подивлюся».

Повелитель вимкнув телевізор, згорнувся калачиком і заплющив очі. У кімнаті настала абсолютна темрява і тиша. Але Вовану Вовановичу чомусь увижався суцільний гуркіт: він чув гуркання снарядів, що вистрілюють з реактивних систем залпового вогню, і бачив їхні сліпучі спалахи. Падали сходові прольоти у багатоповерхівках, вибухали шибки, з вікон виривалося полум’я. Підлоги підвалів покривалися сіткою тріщин, і валилися на дороги крони дерев, зрубаних снарядами.

«Нічого не поробиш, — думав Вован Вованович. — Добре ще, що крики людські нізвідки не чутні: усі повискакували з квартир і біжать униз, ховатися в підвалах, їм ніколи кричати. Це ті, хто встиг. А хто не встиг, той вже нікуди не побіжить. Тим більше, не закричить».

Вован Вованович перевернувся на інший бік.

Він побачив хмару чорного диму, яка огорнула дахи і мости Донецька. Електрика в місті відключилася. Місто занурилося в чад, і картинка перед очима Вована Вовановича затуманилась.

Проте звуки залпів і вибухів все одно не давали Повелителеві заснути. Він підвівся в ліжку, витягнув з-під голови подушку, поклав її на лице і притиснув до вух.

Якось він усе-таки заснув.

29 липня 2014, планета Kepler-452b, Московська область, селище Ново-Огарьово, Спальний палац

Була одинадцята ранку. Повелитель, як і завжди в цей час, спочивав. Двері спальні трохи відчинилися, і в дверному отворі з’явилася голова Дімаса Плейбоя, прес-секретаря Повелителя. Повелитель щось промукав і запустив у двері подушкою. Двері зачинилися, але через пару секунд знову трохи прочинилися.

— Воване Вовановичу, — зашепотів Дімас. — Вам Меркель дзвонить, просить терміново зв’язати.

— Нехай годинки за три набере, — ліниво відповів Вован Вованович, перевернувся на другий бік і знову заснув.

О третій годині дня в двері спальні знову тихенько просунулася голова Дімаса. Вован Вованович розплющив одне око.

— Чого ще? — незадоволено запитав він.

— Вам дзвонить Обама, говорить, терміново…

— А, не забув ще номерок… — усміхнувся Вован Вованович.