Із циклу «Літературні пародії»

І блукаючи, хочу себе віднайти –
Я у вірші себе загубила…
І продовжую шляхом напористо йти –
Для ходіння знайду в собі сили!

Щоб себе віднайти – треба сил тих немало,
Бо мій вірш – то система тунелів.
От скажіть, ну навіщо завзято довбала
Поетичні ті велетні-скелі?

***

“…Щоб бути ближче до кісток, мій дім
Покинув кіт, чий зголоднілий погляд
Неначе досі промовляє поряд:
“Помреш – тоді прийду, тебе ж і з’їм ””.

Аліса Гаврильченко. КІТ БІЛЯ СКЛЕПУ
http://maysterni.com/publication.php?id=62952

ПОМСТА ЗГОЛОДНІЛОГО КОТА

Все швидкоплинне, все спливає в Лету, 
Та згадую я з острахом той день,
Коли коту не дала я котлету – 
Тепер вже я сама, немов мішень.

Тепер шкодую я про той свій вчинок –
Образився на мене мій котисько –
Утік він ближче до кісток – на ринок,
Я ж відчуваю – небезпека близько!

На мене кіт десь в засідці чигає –
Фатальною була котлета та…
На світі помсти більшої немає,
Ніж помста зголоднілого кота!

***

“…Я перекреслю всі жагучі погляди,
Що стрілами літали навмання,
Я замурую й будеш зовсім поряд ти,
І можна обійняти... обійня...”

Наташа Марос, ЗАНЕВОЛЕНА
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686996

І ОБІЙНЯ… І МУРУВА… І ВІРШУВА…

Його хотіла міцно обійня…
І навіть трохи більше – цілува…
А він втікав від мене навмання –
Прийшлось мені його замурува…

Тепер втекти йому вже буде складно –
Сторінка перегорнута нова!
Я все робити вмію дуже ладно –
І обійня… І мурува… І віршува…