«Котохмара», вірші

Великдень

 

Заєць писанку котив

до нори, що сам нарив,

бо хотів яйце сховати,

щоби дітям не віддати.

 

Оті діти галасують —

зранку зайцю настрій псують.

Хоч вони усі на свято

мають крашанок багато,

ще й мерщій спішать до саду

й писанки шукають радо.

Ось скажіть, з якої ласки

мало їм смачної паски?

 

Заєць писанку вкотив,

собі ліжко постелив,

лапкой писанку тримає

та щасливий засинає...

 

Як так сталось я не знаю,

але вранці будить заю

хрускіт — писанка розбилась —

в ній курчатко народилось!

 

Це курча виходить з нірки,

по травичці йде до гірки,

з гірки стрибає на тин,

підлітає аж на млин,

з млину лине мов, так й треба,

у ранкове сіре небо.

В небі вже курча згорнулось

і на сонце обернулось!

 

Сірий заєць був злякався —

ледве з нірки в сад дістався,

бачить — сад буяє, квітне,

грають в ньому гарні діти...

 

До зими з її снігами

вже немає вороття —

коли писанка розбилась —

народилося життя!

Ось і зацвітає квітень

сонцем, що приніс Великдень!

 

 

Кирило і динозаври

 

Кирило любить динозаврів —

Міцних, великих і малих.

Про них він дивиться мультфільми

І має книжечки про них.

Кирило дуже вдячний мамі —

Вона йому книжки читає,

І з динозавром на піжамі

Наш хлопчик в ліжку засинає.

І ось дивись — Кирило в небі,

Великий птах його тримає.

Ні, це не птах, його Кирило

Археоптерікс називає.

Стрімкий політ веде до лісу,

Кирило вниз стрибає, опс!

Тримайся, хлопчику, за роги,

Тебе везе трицератопс.

Аж раптом чутно — монстр тупоче!

Дивись вперед! Як з поза хмар

Кирилу затуляє сонце

Голодний злий тиранозавр!

Так неможливо міцно спати!

Вже час звертатися до тата.

Він в сон Кирила робить крок,

А з ним — кремезний диплодок.

Тиранозавр умить зникає,

Наш хлопчик очки розтуляє —

Прокинувся, здолавши страх

У любих таткових руках.

 

Котохмара

 

Що за сіре диво дивне

Наближається невпинно?

Жовті очі, м’які лапки,

Гострі кігті цап-царапки.

Все від носу до хвоста

Дуже схоже на кота.

Але що ж воно пухкеньке,

Майже кругле і м’якеньке,

Як хмаринка — диво дивне,

Невагоме та ефірне?

Й сунеться так тихо - тихо,

Йой, не сталося би лиха!

Заблищали жовті очі.

Кіт ображено воркоче:

«Ні, я зовсім не примара,

Я — чудова Котохмара.

Щастя я приношу в дім

І дорослим і малим».

 

Киця

 

Чорна Киця, білі лапки,

Що живе в моєї бабці,

Чорна Киця в білих капцях.

 

Киця капці зранку мила,

На подвір’я виходила,

Потім — далі, за місток,

Де лежав густий сніжок.

 

Але повернулась рано:

Киця думала — сметана

В полі за містком розлита.

Киця чорная сердита.

 

«Як нема ніде сметани,

Я для вас не встану рано.

Не піду мишей ловити,

Білі лапоньки бруднити!».

 

Мішка КоТолапий

 

Мішка шеверногий

Якось в лісі жив.

Бути злим та хижим

Мішка не хотів.

Не хотів на кігті

Риб в струмку чіпляти,

Й гострими зубами

Звіряток хапати.

 

Йшов по лісу й думав:

«Не хочу так жити —

Лякати, блукати

та в хащах ревіти».

 

Нарешті помітив,

Що темно давно,

За лісом — хатинка

Та світле вікно...

Для ведмедя — дивовижа!

Заглядає мішка хижий

Й бачить стіл і піч, стільці

Та напечені млинці.

За столом сидить гостинна

Та усміхнена родина.

Біля столу кіт стрибає

Та малечу розважає.

 

То й ведмідь наш до вечері

Чемно шкрябає у двері:

«Добрий вечір, мамо й тато,

Ось я, Мішка КоТолапий.

Можна буду з вами жити,

Молоко із миски пити?

Я б хотів з котом стрибати,

Боюсь меблі поламати».

 

Уявіть собі картину —

Наш ведмідь живе в родині.

Дім вночі охороняє,

Ще і люльку колисає,

Пише вірші із натхненням

Про малинове варення.