«Німб», уривок з роману

Ну, для першого разу таке ще могло зійти.

х х х

Після тої вишуканої вечері чи то пізнього обіду, тобто ланчу, як теж жартував пан Роман, усі розійшлися по своїх кімнатах, а пан Роман, здається, кудись поїхав геть. У кімнаті Петра Васильовича вже лежали всі обіцяні газети з обкресленими замітками, статтями і інтерв’ю. Звичайно, серед них не було тих, які йому наразі знати не треба було. В тому числі і про того загиблого від блискавки богохульника. Оскільки ані телевізора, ані радіоприймача в кімнаті Петро Васильович не побачив, зате біля журнального столика так затишно світила дещо зарано засвічена настільна лампа, то він і сів читати. Штори були на вікнах засунуті, то і поступово відчуття затишку зростало. Лише раз до кімнати зайшов чоловік і розпалив каміна. Причому він дуже спокійно і приємно пояснив, як тим користуватися надалі і вийшов.

Із часом йому стало надзвичайно цікаво і він якось навіть забувся у читанні.

х х х

Більшість із того, що подавали газети, ми цитувати тут не будемо, бо який сенс – по-перше, ви наразі вже більше знаєте, ніж на той час Петро Васильович, і газети просто в коротеньких новинах переказували вам відоме, а, по-друге, не варто короткими і пустими репортерськими повідомленнями про те, про се, хто що де побачив і почув, замітками тої американської перевернутої піраміди, які вже втратять до часу виходу цієї оповіді друком, моральну цінність, захаращувати і саму оповідь і вашу уяву. Тобто давайте виділимо тут найцікавіше з того, що тоді пролунало – як потішністю коментарів, так і їх важливістю для Петра Васильовича, наштовхуючи його на все нові і нові думки. Хоча, ясно, і самі просто короткі замітки теж його міняли, бо цілком очевидно інтересом до його особи робили його все вагомішим і вагомішим як для себе самого, так і в своїй оцінці вагомості для суспільства. Навіть саме різноманітне переказування його біографії (дуже часто повторюване в різних статтях і по-різному трактоване) вже означало особливий інтерес до нього. Щоправда, і йому скоро ті перекази часом зі смішними поясненням його вчинків чи щодо друзів, чи навіть шкільних учителів, скоро наскучили. Єдине тільки, що раптом виявилося, що стільки людей про нього пам’ятають, стільки знають, якщо спитатися. А він думав, що цілком малесенька людина, про яку всі вже давно забули, і лише на роботі чи в дома мусять терпіти. А може і любити, хоча на любов він теж особливо не розраховував, був навчений досвідом, що не надто щедрі до нього навколишні на любов. От тільки тепер почала зростати його значущість.

Ще частина (достатньо велика) матеріалів, спеціально для нього підготовлених, щоб він міг перейтися їх духом, були такого змісту (не будемо відтворювати всі, бо у них багато повторів і однакового пафосу, характерного для будь-якої (як ми вже з вами знаємо) політичної тріскотні:

“...Нарешті до нас прийшов час. Дочекалися і ми свого Месії, свого посланця, який вказує нам шлях уперед, до кращого майбутнього, на яке заслужила наша країна, наш багатостраждальний народ! Нині у такий знаменний час нам нарешті потрібно згуртуватися, об’єднатися і рушити до перемоги. Домогтися нарешті правди, побороти брехню, яка оточує нас, і нинішньою владою, яку узурпували слуги Сатани. Під його світлим проводом, під його Зорею, даровано, нам так несподівано у такий скрутний час, як вказівник до щастя, нашого з вами щастя. Досить терпіти над нами наругу ворогів нашої держави, які лише прикриваються гучними гаслами. Досить терпіти корупцію, жиріння олігархів, безробіття, інфляцію, зростання податків, безсилу медицину, голодну освіту, продажні суди і поліцію, досить терпіти каральну машину, яку вони влаштували своєму народові для забезпечення власного комфортного життя. Досить терпіти і пропаганду комуністів, все ще наявну в нашому суспільстві! Треба об’єднуватися і зі світлом дарованого нашому громадянину німба іти до власної святості і врешті домагатися єдності і сили нашої святої держави! Це наш останній шанс, і буде справжнім гріхом ним не скористатися. Господь нам того не подарує!...”

“Ми у колективі переконані, що серед нас нарешті з’явилася людина, відзначена Богом і здатна повести нас усіх до кращого життя. Нарешті наш знедолений край отримав від Бога дар, який показує, що наш шлях окремий, наш шлях правильний, наш шлях – до чистоти і святості. Ми повинні послухатися даного Богом знаку і без сумніву, без жодного натяку на відступ від віри, іти вперед, домагатися кращого життя і будувати його так, щоб давати приклад іншим і людям у нашій країні, і цілим народам. Цілком очевидно тепер, що тим знаком показано – ми виняткові, ми обрані, і якщо будемо слідувати персту Божому, то нас чекає винагорода. Ми повинні довести свою першість, яку пророкує нам сам Господь. Один із нас уже відзначений ним, і треба усім решті гуртуватися навколо нього! Пропонуємо об’єднуватися і формувати нарешті відкриті сили боротьби з нечистю серед нас. Геть з уряду і парламенту бруд і фальш, там повинні керувати тільки обрані!”