«Німб», уривок з роману

У Петра Васильовича над головою з’явився німб. Ну, така штука, як ото у святих на образах. Тільки хіба що не золоте, а щось таке ніби телевізійне.

Тобто встав одного разу ранком Петро Васильович з ліжка, взув капці, пішов до туалету, дивиться в дзеркало, а над головою оте кружальце світиться. І що не роби – не зникає. І головою мотав, і руками махав, рушником мокрим – не пропадало.

Злякало це і здивувало Петра Васильовича...

...А для того, щоб пояснити, чому злякало і здивувало, то треба, мабуть, як то годиться у таких розповідях, зробити хоча б маленький відступ і описати Петра Васильовича. Хоча, я гадаю, що кожен із нас, якби таке зранку побачив у дзеркалі, то сам би, без сумніву, „випав у осад”. Ну, спробуйте, уявіть собі, що то з вами таке сталося! Що б ви собі подумали?

А Петро Васильович, як і всі ми, теж аніякою особливою святістю в житті не відзначався. Звичайно ж, не грішив вже аж так, але святим себе вважати теж, ну, аж ніяк не міг. Отримав свого часу завдяки батькам вищу освіту і ходив собі на роботу (одну й ту ж саму на великому підприємстві) багато років поспіль, навіть не особливо ростучи в кар’єрі. Мав дружину і двох дітей (хлопчика старшого і дівчинку молодшу). Щось там фліртував трошки (вірніше намагався фліртувати, бо нічого з того не виходило) з Галею із сусіднього відділу, мав колись давніше якісь там стосунки із іншою заміжньою жінкою, але теж тільки із романтичними спогадами. Ясна річ, не вбив нікого, не крав. Хіба що пробувати згадувати якісь такі випадки в дитинстві, які з багатьма трапляються, якщо не зі всіма. Або ото ще при соціалізмі щось там з роботи виніс, але то і не гріх тоді було.

Тобто нехай все те разом якось зовсім не глибоко гріховно, але і до святості дуже далеко за звичним релігійними канонами. А щодо інших рис, то між людьми він взагалі мало помітний був. Ані не користувався Петро Васильович у жінок особливою прихильністю (повно кругом таких лисуватих чоловіків із животиками зате “без грошей”), ані в чоловіків не мав якоїсь виняткової поваги (бо не був ані фанатом у футболі, ані в риболовлі чи яких “екстрім”-екзотиках). Тобто все в межах середнього, а отже не особливо далі від кожного з нас, хто ходить чи не ходить до церкви, кається щороку на Великдень, чи ні. Він був хіба що таки трошки скромніший, ніж інші. Сидів собі на роботі тихо і не випендрювався. Ясна річ, чекав, що його помітять, але нічого не робив для того, щоб помітили. Про “чужих” жінок мріяв, але теж нічого такого особливого не робив, щоб їх добутися. Думки мудрі в голові, як він собі гадав, мав, але нікому не казав, а в компаніях частіше відмовчувався і тільки зрідка міг вставити якогось анекдота. Вдома теж не перепрацьовувався, любив полежати на диванчику перед телевізором, але загалом порався добре і навіть вставав за всіх раніше, щоб встигнути побільше, ну і допомогти трошки дружині (вона в нього була ділова і заробляла більше, ніж він).

До речі, от і в той день, коли з’явився над головою німб, Петро Васильович теж встав раніше за всіх, але з відомої вам причини застряг у туалеті...

Отож, як уже було сказано, спочатку Петро Васильович трусив головою і махав руками, відганяючи світло над головою, наче хмару мух. Коли не вийшло, то помив голову і висушив феном... Потім побачив, що так може і на роботу спізнитися... Побіг на кухню і на якийсь час, готуючи чай і бутерброди, забув про свою проблему, але потім, коли знову став у коридорі перед дзеркалом, то взявся приміряти і шапки, і капелюхи, щоб приховати той стид, а то й пробував взагалі голову чимось замотати і навіть чорні окуляри вдягти. Врешті, коли за тим його застала дружина, втік до іншої кімнати...

Щоправда, дружина все одно гострим (хоча і сонним ще) оком одразу помітила зміну в чоловікові, та й хіба таке приховаєш? Притьопала за ним у нічній сорочці, навіть забувши про ранковий туалет і почала уважно, дуже уважно приглядатися, поки Петро Васильович сидів зсутулений на дивані. Дружина ж то чудово знала свого Петра, який від часів молодості, коли її обходжував, встиг тільки відростити кругленького животика, але залишився все таким же, як і тоді, нікчемством, – і в заробітках, і в ліжку. І тут раптом... Щось таке над головою... Та ж йому той німб як корові сідло! Та ж гляньте нього! Теж мені святий! Що за мара така? Вона нічого навіть не спиталася в чоловіка, швиденько перебираючи думками. Бо ж що в нього питатися: сидить ото, нещастя. Хоча таки дивно. Може щось сталося? Чого б він так тікав? Невже таке може бути, що щось пропустила в тому своєму Петрі? Але що там можна було за тих 15 років пропустити? Він шо Шварценегер із кіна? Суперагент прихований? Мабуть придумав якийсь пристрій чи купив десь, і ото приколюється. Чи хотів приколотися, а не вдалося. Такого якраз на нього стане.

І вона вийшла таки до туалету.