«Німб», уривок з роману

Тобто перед тим навкруги було тихо. Хоча Петро Васильович уже встиг засвоїти, що тут порожньо ніколи не буває і що неусипне око завжди розплющене.

Оксана зайшла не постукавши і тут же причинила двері, наче у себе в кімнаті. Одягнена вона була цілком по-домашньому, вільні штани і курточка мали вигляд мало не піжами. А може то і була піжама. Час бо був уже вечірній.

- Привіт! – сказала вона, всміхнувшись, -- Можна мені? Щось зовсім не хочеться зараз самій бути.

- Привіт! – так само відповів Петро Васильович. – Звичайно ж. Заходь, сідай. Радий тебе бачити! А я ото книжку читаю, яку ти мені принесла.

Ясна річ, про книжку він заговорив не тільки тому, що вона йому зараз була важлива, а щоб тема розмови була якомога нейтральнішою. Візит Оксани в такий вечір був досить дражливий. Петро Васильович навіть протверезів.

- Сподобалася? – спитала Оксана.

- Як тобі сказати. Загалом сподобалося. Дуже багато такого, про що я ніколи і не думав собі раніше. Наприклад, я ніколи не подумав би собі сам, що диявол може бути істотою вигаданою.

- Вигаданою? Як то?

- Ну, тут написано, що він у багатьох давніх релігіях не існує. Тобто протиставлення Бога і диявола з’явилося аж у пізніших документах християнства. Тобто так виходить, що його десь на якомусь етапі вигадали. З одного боку для оправдань Бога, а з іншого – себе. Мовляв і Бог добрий, і ми хороші, але от він, поганий, нас попутав... всіх...

Оксана, яка не схотіла сісти, а присіла біля каміна, знову всміхнулася:

- Ну, щось у тому є... можливо. А я один фільм бачила, там казали, що хитрість диявола в тому, щоб переконати нас, що його нема. Може, той автор нас якраз у тому переконує?

- Ага! Я теж той фільм бачив і собі про нього згадував вже не раз. То якась заплутана і теж хитра думка. А пам’ятаєш, ти мені давала читати про ангелів? Там я теж, між іншим, начитався на ту саму тему і більше питань, ніж відповідей. Звідки взялися ті ангели, коли про них ні слова при створенні світу нема? І чому врешті вони аж так поділилися? Там же цілі війська тих ангелів. Всі воювали між собою. Ніколи про то не знав. А знаєш, як Люцифер перекладається? “Світлоносний”... Я так дивувався. Стільки всього цікавого у тій літературі про релігійні символи.

- Так гарно вогонь горить. – сказала Оксана на те все. – Ви любите дивитися на вогонь?

- Звичайно. Коли хлопцем був, то ми часто палили вогнища, щоб посидіти біля нього. В горах теж біля намета гарно було.

- І ми! А потім то все пропало... А ви і в гори ходили?

- Ну, то ще як студентом був. Ото як ти тепер.

- А я не ходила так ніколи. Все тепер із татом. А він тільки і того, що готелі та ресторани, обслуга, комфорт... – ніякої романтики. Я б хотіла хоч раз отак, як ви кажете. Щоб у наметі, з ночівлею просто неба.

- То не завжди так романтично. І холодно буває, і мокро...

- Ну і що? Якраз у тому ж і все полягає. Щоб все спробувати. А не як у теплиці. А ви з дівчатами ходили?

- І з дівчатами теж. Але... переважно... так бувало... – Петро Васильович важко добирав слова. – Коротше, я переважно пари не мав – всміхнувся він нарешті, – і іншим заздрив.

- Ви були, напевно, надто сором’язливим.

- То правда. Ніколи на дівчат не щастило, всіх розхапували – спробував він пожартувати. – Навіть не знаю, як і женився.

- Дівчата, як правило, йдуть за тими, хто їм здається чимось винятковим, сильним, гарним, потенційним героєм, – продовжувала мудрувати собі Оксана, -- Сама така. Дурна...

- Маєш такого? – спитався Петро Васильович.

Оксана подивилася на нього і встала.

- Майже – сказала вона і підійшла до Петра Васильовича так близько, аж він знітився. – А можна мені торкнутися вашого німба?