«Шибениця під сухозліткою», оповідання

Тим часом загін рицарів герцога Орлеанського, а за ним і дружина волинського князя Острозького несподівано рушили у бік шибениці. Де Біар не помітив цього; відсутнім поглядом він все ще дивився вслід юній вершниці, думаючи про події минулого. «А чи ж то й справді то було пророцтво? — роздумував він. — Адже всім відомо, що Папа Климент невдовзі після цього пророцтва помер через товчені смарагди, що розірвали йому кишківник! І це ж треба було від звичайної хвороби живота виписати йому такий коштовний рецепт!».

Та й Філіп IV невдовзі після цього випадку теж неспогадано помер — на полюванні упав з коня і зламав хребет. Ніколи раніше Де Біар не замислювався над цим, і лишень тепер, дивлячись вдалечінь, він усвідомив, що світом керує якась незбагненна сила.

Де Біар отямився через вихор кінських копит і неймовірний для вуха європейця галас чужинських воїнів, що зливався із зойками. Маркграф незчувся як опинився на землі разом із катом, що його безголове тіло гепнулося просто на нього, збивши з ніг і забризкавши кров’ю єдине око. Коли він із допомогою інквізитора та стражів виборсався з-під трупа і протер обличчя, побачив тільки хвости коней, які несли незнайомців у русинських кольчугах, а поміж них — рицаря в повному обладунку. Той зі спини дуже нагадував засудженого алхіміка метра Ансельма Де Молє.

Заюшений катовою кров’ю, Де Біар схопився на ноги і заревів до ошелешених стражів:

— Ви куди дивилися?! Вперед, за ними! І голови їхні принести мені на палях!

Де Біар хотів скочити на коня, але від люті в нього підкосилися ноги і він опустився на інквізиторську лавку. Небачене видіння пронеслося в його голові, затуманюючи зір. Він і не збагнув, що через неймовірне збудження раптово, як ясновидець, перенісся в майбутнє.

Йому явилася картина, котру через два століття описуватиме вся французька преса. У вісімдесят першому числі урядового французького тижневика «Gazette de France», що побачив світ у Парижі тисяча шістсот тридцять першого року, повідомлялося про чотиритисячний загін кінних українських козаків отамана Тараського, який під прапором цісаря воював у Люксембурзі проти французьких військ генерала де Суассона: «Козаки рішуче кинулися на французів; наші люди не звикли до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати, відступили до болота аж на протилежному березі річки...».

Щось подібне сталося нині — дружинники налетіли так раптово і з таким галасом, що стражі з переляку повтікали, а хто не втік — сторопіло дивилися, що відбувається, завмерши на місці.

— Це чари... Ні, це справжні чари... — бубонів, стискаючи кулаки, ошелешений інквізитор до духівника англійського короля Генріха V Раймонда Марті. — Це ж справжні демони! У вогонь їх! У вогонь...

***

Наступного дня, вдосвіта, поодинокі перехожі містечка Орлеан намагалися якомога швидше прошмигнути повз ешафот, окриваючи себе хресним знаменням. Невтішна сива жінка вовтузилася в калюжі крові, шукаючи голову свого сина — велетня ката. Але аптекар, він же всемогутній орлеанський маг, ескулап, переможно ховав під пахвою11 трофей — катову голову, відтяту русинами, що її у тій метушні так і не змогли розшукати, бо лише йому було відомо, куди вона закотилася... Катові вона все одно більше не знадобиться, а цілющий еліксир «Дух людського черепа», дасть Бог, поверне глузд божевільному королеві.