22 декабря 2024 год
воскресенье
воскресенье
«Ти різнобарвніший за біль...»
МІЖ ЛУК’ЯНІВКОЮ І ПОДОЛОМ
Татарка весняна – бузкова,
Осіння – в іржавій траві.
Узимку ж вона – снігурова
І люди її – снігові.
Там є Загоровка і Шмідта,
Макар’ївська церква стара.
Татарка завіям відкрита
І брату Подолу – сестра.
А з братом своїм я ходила
По пагорбах диких її.
На тих старокиївських схилах
В дитинстві були снігурі.
Наш батько тримав на балконі
У кліточці їх до весни.
Пухнастії грудки червоні
В мороз випинали вони.
Хоча від заводу Артема
Дорога, як хорда, блищить,
Animula ходить окремо
І рветься туди мимохіть.
Нема вже ні батька, ні брата,
Татарку давно не впізнать,
Та не припиняю чекати,
Коли снігурі прилетять.
* * *
Ой, піду я на Татарку
Та до дуба-хитруна.
Хитруна,
Хитруна
Не побачиш із вікна.
Поруч з дубом я дріада,
Пригорну друїда-брата!
Дуб-хитрун,
Дуб-хитрун,
Я кирилиця між рун.
І козак Мамай під ним –
Під тим дубом весняним,
Хитрунові,
Хитрунові
Втішні гості пречудові!
На душі шурум-бурум,
А від дуба – наче струм.
Вічний шістсотлітній дубе,
Ти врятуєш місто любе!
РІЧКА СИРЕЦЬ
Де річка Сирець у діброві
Підлестилась до цвіркунів,
Там трави ростуть кольорові
І знайдеш усе, що хотів.
Там безліч струмочків по схилах,
Сховав іван-чай береги,
А птаство казкове обсіло
Столітні дуби навкруги.
Шістнадцять млинів працювало
Та кілька було хуторів,
Рибалило люду чимало,
І мавчин доносився спів.
На річку Сирець повернися –
Міцніше в обійми візьми.
Вже птаха-віщун на узліссі
Над нею тріпоче крильми.
РІЧКА ВІТА
Побачиш, як горіх чилим
Готичним пазуром своїм
З поверхні річки Віти
Різьбить дереворити.
Ріка міняє течію
І заростає на Іллю,
Та все ж прямує днями
І відмиває плями.
Хто навпростець між люди йде,
Того судомить де-не-де.
Та прихились до Віти –
Не буде так боліти.