21 декабря 2024 год
суббота
суббота
«Ти різнобарвніший за біль...»
* * *
Ти різнобарвніший за біль,
Що ним охоплені вигнанці,
Твої слова – Фомині пальці –
Іще чіпляють мимовіль.
Ти різнобарвніший за біль,
Що ним охоплені вигнанці,
Твої слова – Фомині пальці –
Іще чіпляють мимовіль.
Хоч шал купальських божевіль
Ще відчувається і вранці,
Та хміль не втримався в карафці –
Непередбачуваний хміль.
Вже від’єдналась пуповина
І висохла священна глина
У ластів’їному гнізді
І в нірці у водомороза.
І не розмочать глину сльози,
Які ліпили нас тоді.
* * *
Ворожити на травах, на листі земнім
І на кроках коханих, що ходять по нім,
На нестерпних очах ворожити,
Відпускати на волю магніти.
Ми у темній ріці безвідмовних шляхів,
Наче риби, скидаємось – хто як зумів
Знак подати, дістатися світла:
Глибиною вподобані свідки...
* * *
Ой, що то воно за ріка?
Немає у ній каламуті.
Водиця настільки тонка,
Що всі покоління – почуті.
Купатися в ній – голяка.
Століттями на берегах
То юшку варили, то довго
Шукали, де всядеться птах
Звістити щасливую долю,
Шляхи – по піснях і зірках.
У лоно нічної води
Вдивляючись, мусим вгадати,
Чи йдуть вже по нас прадіди,
Чи справді зарано до хати,
І як нам біди уникати,
Коли не уникнеш біди.
* * *
Чи плаче поштова скринька,
Як плаче гітара в Лорки…
Чи вміє ховати скрипка
Заблукані похоронки...
В осіннім тіснім сувої
Лежить бандероллю літо.
Поштар у зимовім строї
Читає листи відкрито.
* * *
Десь кров тече: від злаку і до знаку
Відкритий шлях між степових річок.
Душа-блукачка вимовить подяку,
А той, що греблі рве, пришвидшить крок.
О гребелько, ma belle, закрийся, люба,
Хай випнеться вагітна глибина.
Зупинить кров один цілунок в губи,
На другому закінчиться війна.
* * *
Вкраїна-мама мила рану,
Поволі вимивала гній.
Цілуй хатиночку саманну,
Але пиши буквар новий.
Те, що здавалось неможливим, –
Тепер в буденності подій.
Чи сподіватися на диво?
Лишень в біді не збайдужій...
ДРОГОБИЧ
…час із других рук
Бруно Шульц
Долоня міста досконала
Чи втримає зболілий цвях:
Людину, що в собі гуляла –
Як той сновида по дахах?
Все обірвалось. Чорні сходи
Намацує воєнна лють,
І невідтворені пригоди
У горлі руба їй стають.
Є другі руки – щоб вловити,
Відкритися на спогад слів.
Зникомі пальці-белемніти
З навколошульцевих часів –
Чиї долоні їм стискати
В міжріччі вулиць, в ліхтарях,
У місті, де такі стигмати
Лишає безпритульний цвях?
ЧЕРНІВЦІ
на вулиці Василькоґассе
де Пауль Целан народивсь
щасливці надибують фрази
які допоможуть колись
відбутись на вітрі нічному
на всіх споконвічних мостах
бо з ними мандрує потому
в пір’їнці захований птах
* * *
Сорок – це морок…
Ігор Римарук
Сорок – це клямка. Як не хоронись –
Вулиця зайде до тебе колись,
Чи то в намет, чи в фортецю;
Сутність з обох відчиняти боків
Можна в річниці дозорів і жнив,
Отже, й тобі не минеться.
Клямка така є у мене в селі.
Риби у небі та кроки в землі
Там загусають поволі.
Тільки б із мороку вчасно прийти,
Щоб схаменулись коти і хати
Зорями у видноколі.
Дихає місто в легені одній,
В другій – село: задихнутись не смій.
В сорок віршовані звіти –
Наче переклад із втрачених мов,
Тільки перелюб і недолюбов
Ще залишилось вчинити
З тою двоїстою, що не приспав
І на яку не шукатимеш прав.
Тоне зоря, виринає…
Щоби благенькі хати і коти
В полі, якого ти перекоти,
З вирію вийшли до раю.