04 апреля 2025 год
пятница
пятница
«Ти різнобарвніший за біль...»
РІЧКА СТРИПА
Ріка відсіче пуповину,
Виходячи з нетрів струмка.
У мізках розчистить стежину,
Лінивому дасть копняка.
І серце, затягнуте туго,
Стріпочеться рибкою в ній.
Губами вихоплюєш друга
І всотуєш простір тугий.
Рухомі надводні рослини,
Столітні тривкі гробівці
Дзеркально підкоряться плину,
Щоб збитися на манівці.
Непевні місточки змією
Проковзуються при ході.
Біліють печери над нею –
Рукомиша схили круті.
Рибалки, млини, перехожі
Купають свій погляд у ній,
Та раптом прокинутись може
І сам водяник навісний.
А потім на греблі зустріне
Загублених серед стихій
Якоїсь погожої днини
Пригожий Антоній святий.
* * *
Кричать русалки, наче кішки,
У темряві нічних заток.
Котрась із них потрапить нишком
В рясний русанівський садок –
Квітучу гілку у волоссі
На ранок принесе вона.
В нас бавляться русалки й досі,
Де осока і мілина.
І на Труханових озерах,
Аж поки не з’явився міст,
Бува, із верболозу – шерех,
І промайне русалчин хвіст.
Пливи, русалочко цнотлива,
У вірші – не у верші – втрап.
Як для рибалки ти не диво,
Будь для поета ним хоча б!
* * *
Напівпритомним ротом розчинити
Таємну млість, пуститись берегів.
Чи почуття так зберегти зумів,
Як мармур підземелля – амоніти?
Чимдуж до травня підступає літо.
Схлип до губів, до серця й поготів –
Подібне щось до невситимих злив,
До річки, що змиває Геракліта.
Чужинко, краще не ходи туди,
Де папороть почне в тобі цвісти,
Та тільки не зірвеш – з якого дива?
Чужинцю, там, де серце – шкереберть,
Його заскочити не встигне смерть –
Лиш натренована травнева злива.
СОФІЯ КИЇВСЬКА
Відбити липневу атаку,
У листя пірнути мерщій,
Вгадати по вірному знаку
Обіцяне справдження мрій.
Дістатись підвалин Софії,
Тих вуст небуденних її,
Чиї обереги святії
Ще й досі лежать у землі.
І знов пережити пологи,
Чи верхнім, чи нижнім шляхом
Потрапити в ті діалоги,
Де Мудрість – одна з хромосом.
Мовлям народитись одразу,
Бо віще промовити зміг,
Людську пуповину до часу
Тримаючи, мов оберіг.