«Третій рік живемо наздогад...»

Юлія Бережко-Камінська
*** 
Останній літній вечір неліта,
І небо дихає тепло й близько.
Ще кольорово під нами виткані
Вологі трави в сріблястих бризках.

 
Ще так душевно мовчать тераси
І чай неквапом холоне зовсім…
Іще ніхто не придумав часу.
Іще ніхто не згадав про осінь.

 
Душі щасливо, просторо, тихо.
В мені є Ти, а це значить – все є.
Роняють яблука і горіхи
Густі і вистояні алеї.

 
Це буде завжди, якщо це – пам'ять,
Яка й не відаєш, як озветься.
Останній вечір неліта. Там я
Вдихнула неба по саме серце.
               

 

***

Зрілий серпень зійшов на шепіт,
Сухо й тепло бредуть вітри. 
Перетрушений, перешерхлий
Спогад спогаду перестрів. 

 
І так скрушно і незворушно
Увійшов в глибину ножа
Аж туди, де вростає в душу
Лиш одна у світах душа. 

 
Що ще гоїться аж до скону,
Як не вгрузла по серце ніч?
Я не знаю, що перш схолоне – 
Я чи те, що живе в мені. 

 
І здається – так буде вічно,
До останніх моїх сивин...
Серпень сипло шепоче січню,
Що не винен у тому він.

Страницы