«Третій рік живемо наздогад...»

*** 

Останній літній вечір неліта,

І небо дихає тепло й близько.

Ще кольорово під нами виткані

Вологі трави в сріблястих бризках.

Ще так душевно мовчать тераси

І чай неквапом холоне зовсім…

Іще ніхто не придумав часу.

Іще ніхто не згадав про осінь.

Душі щасливо, просторо, тихо.

В мені є Ти, а це значить – все є.

Роняють яблука і горіхи

Густі і вистояні алеї.

Це буде завжди, якщо це – пам'ять,

Яка й не відаєш, як озветься.

Останній вечір неліта. Там я

Вдихнула неба по саме серце.

***

Зрілий серпень зійшов на шепіт,

Сухо й тепло бредуть вітри. 

Перетрушений, перешерхлий

Спогад спогаду перестрів. 

І так скрушно і незворушно

Увійшов в глибину ножа

Аж туди, де вростає в душу

Лиш одна у світах душа. 

Що ще гоїться аж до скону,

Як не вгрузла по серце ніч?

Я не знаю, що перш схолоне – 

Я чи те, що живе в мені. 

І здається – так буде вічно,

До останніх моїх сивин...

Серпень сипло шепоче січню,

Що не винен у тому він.