«Відпустка у Швеції»

Ми з Лудде схилилися над розсипаними на дивані аркушами. Він по черзі їх розгортав і гмикав. Так, ми з Дмитром у літаку гралися в ребуси: малювали на папірцях якісь дивні картинки чи знаки й передавали їх одне одному. Були там і мавпи в обіймах бананів, і миші, котрі плигали через дерева, і гори з гільйотинами у хмарах, і багато іншого. Схеми Дмитра мене тоді смішили, а тепер, по кількох годинах, виглядали лячними, якщо не сказати жахливими: безголова лялька, калюжі крові, руїни будинків, нога людини над горою і розіп’яте сонце. Тільки особа з маніакально-депресивним синдромом могла їх створити.

Щоби не пошитися в дурні перед Лудде, я стала голосно коментувати, що художник з цього Дмитра був абияким, а от фантазер нівроку — можна було їхати до Голлівуду та писати там сценарії для фільмів жахів. Одначе Лудде не поділяв мого оптимізму. Він якраз удивлявся в аркуш з останнім зображенням мого сусіда у літаку:

«Голова цапа, сліди копит, поцяткований вигнутий прямокутник, чотири фази місяця — від молодого до повного».

Лудде подивився на мене та запитав, як я це розшифрувала. «Козел гарцює на полі вночі», — відповіла я: це ж все виглядало таким очевидним! Та Лудде не усміхнувсь у відповідь і, забравши в мене аркуш, сховав його у піджак.

Кілька секунд було тихо. Я зручніше вмостилася на дивані та насолоджувалася цією тишею. Чомусь почала боліти голова, хотілося спати й не думати ні про яких козлів, трупів та замовні вбивства.

Проте несподівано Лудде порушив мовчання. Він сказав, що має інше трактування зображеного, яке мені не сподобається. Нібито чоловік, що летів зі мною в літаку, мертвий через цю записку, а я можу стати наступною жертвою.

Це було настільки несподіваним і дивним, що я аж розреготалася. Не збиралась я помирати через козла, якийсь прямокутник і фази місяця! Крізь сміх я чула, як він говорить, буцімто майбутня виставка окультних середньовічних речей — не випадковість, поготів тоді, коли до мене потрапляє ця нотатка.

Я ж реготала так, що ледь не впала з дивана. Мене хочуть надурити, мов дитину! Лудде розповідає про містичні збіги та окультизм у звичайній квартирі десь на півночі Стокгольму — чи то він має мене за геть наївну, чи тоце такий своєрідний спосіб зняти дівчину на одну ніч? Якщо так, то я навіть не проти: симпатичний, та ще й іноземець; можливо, закохається в мене, і я залишуся тут жити?

Одреготівши, я спробувала пояснити, що це була лише забава двох людей, яким було нудно під час польоту. Закликала подивитися навіть на інші малюнки, такі ж дурні, як і цей. Але Лудде ввімкнув дорослого чоловіка й наголосив що це — лише одна із теорій, та все ж мені не можна виходити за межі квартири, доки він не переконається, що це дійсно просто гра в ребуси двох подорожніх. Я погодилася.

Лудде зачекав, поки я знову всядуся на диван. Відтак продовжив. Виявляється, там, на перетині вулиць Местер Самуельсгатан і Слойдгатан, його і вбили. Дмитра, мого попутника. Чи Роджера?

Я слухала та сприймала розповідь за звичайнісінький сюжет трилера, котрий моя подруга подивилась у кінотеатрі й тепер зваблює ним. Лудде схопив мене посеред вулиці та запхав в авто без пояснень саме тому, що я нібито є свідком у цій справі. Хоча насправді я нічого не бачила — саме була в аптеці, коли це трапилося. І збігом є й те, що Дмитро-Роджер опинився неподалік мого готелю. Чи це теж не випадково і він стежив за мною? Дурня якась витанцьовувалася.

Вже у машині Лудде почав розповідати фантасмагорію про переслідувачів, терористів, трупи та моє замовне вбивство. Потім він запевнив мене, буцімто працює на службу безпеки Швеції та допоможе врятуватися в обмін на розповідь про все, що мені відомо. І — вишенька на торт: віднині я його дружина. Таким буде прикриття.

Тобто, що?! Я, звісно, не проти, щоб мене тримав у полоні такий чоловік, але все ще сумнівною виглядає його робота на службу безпеки Швеції — насамперед через його манеру співпраці зі свідками. Але, з боку іншого, можливо, такими брутальними ці працівники і мають бути? Короткострижені, підкачані, привабливі, кмітливі, без почуття гумору, серйозні, відповідальні й трохи брехливі — я намалювала в уяві портрет шведського Джеймса Бонда й скривилася. Не любила Деніела Крейга, а саме він в останніх фільмах і грав Агента Нуль-Нуль-Сім. 

Лудде мовчки цмулив «Спрайт» і спостерігав за моєю реакцією. Я вирішила не гратись у піддавки й теж демонструвала непорушний спокій, витримку. Чи здогадається він, що я його просто мавпую?

А Лудде вирішив розкласти переді мною цілий пасьянс.