«Відпустка у Швеції»

* * *

Кадри на екрані змінювали один одного. Роджер у дитинстві, у школі, футбольні змагання між школами, випускний, армія, навчання в академії служби безпеки, повне досьє, всі показники, адреса орендованої квартири на вигадане ім’я та ще багато інших деталей із життя Роджера Левена.

Я лежала на канапі та дивилася на ці кадри. Світло лилося тільки від екрана, тож я могла принаймні зрозуміти, що ще жива.

Листи. Роджер писав багато листів своїй матері, яку не бачив вже двадцять років — відтоді як закінчив школу. Мені стало її шкода. В уяві я малювала згорьовану жіночку за шістдесят, усю сиву та зморшкувату, що сидить в обіймах свого чоловіка та плаче, а сльози збігають по лицю.

...Так і моя мати буде побиватися за мною.

Неочікувано яскравий знімок ріже очі, засліпляє. Я теж починаю плакати, усвідомлюючи всю безглуздість ситуації. Мене оточує морок і незрозумілий шурхіт, ніби хтось ходить довкола мене та щось робить. Але я того не можу побачити, бо лежу, мов сліпе кошеня, та плачу, як дурна.

Так само несподівано навколо мене загоряються свічки й тихий голос починає щось начитувати. У відповідь мене розбирає істеричний сміх, бо на екрані в цей час починається трансляція кліпу «Era – Infanati». Монастир. Ось воно що! Це якийсь абсурд. Мене викрали монахи з ордену бенедиктинців, бо я нібито в минулому житті була тим монахом, що створив «Кодекс Гігаса»?! Чи мене в жертву хочуть принести, а чи то повернути монаха у моє тіло?.. Хоча завивання та плач під кліпи Era були схожими саме на голосіння по мертвих. Мало сироти не вкривали.

Ця божевільня мусила ж мати закінчення, чи не так?

Какофонія звуків з екрана та навколо гучала вбивчо, а від запаху трав, котрі почали розкурювати наді мною, хотілося кашляти та чхати. Що там — марихуана чи, може, якісь інші середньовічні опіати? Я не дуже знаюся на травах і наркотиках, але неодмінно це мусили бути саме, інакше весь цей цирк буде просто цирком, а не старовинним ритуалом.

На мить мені стало шкода себе: я лежу тут, в іншій країні, за не одну сотню кілометрів від України, від своїх батьків і рідних, і нюхаю цю гидоту. А ще поверхня, на якій я лежала, була холодною і я вже геть задубла, навіть кліпати стало важко від холоду. Можливо, метою цих в рясах було саме замороження мене, щоб краще збереглася для майбутніх поколінь, як Луї де Фюнес у фільмі «Заморожений»?

Наді мною зблиснуло лезо на тлі останніх кадрів кліпу «Infanati», я закричала і раптово моє тіло пронизало ніби розпеченим кинджалом. Але ж лезо було холодним, я сама бачила його срібний блиск!

Я задихалася. До першого розпеченого кинджала додалися безліч інших, що опікали мої нутрощі й вони розпеченою рідиною витікали крізь отвори в тілі.

Я кричала, кричала, кричала допоки не зірвала голос. І саме в цей час свідомість почала мене залишати…

***

— Прокидайтеся, за десять хвилин ми приземляємося в Стокгольмі, — почула я голос стюардеси і неохоче розплющила очі.

Темне приміщення зникло, обриси в рясах та свічки теж. А от на екрані крутився кліп «Era – Infanati». Я роззирнулася та полегшено зітхнула. Здається, це був лише сон.

На підлогу літака упав путівник Швецією. Я схилилася його підібрати та помітила, що розгорнувся він саме на сторінці з «Кодексом Гігаса». Трохи здригнулася. Сон був настільки явним і страшним, що я повірила у все, що в ньому відбувалося, а це, виявляється, я просто начиталася перед сном, та ще й випила трохи (завше боялася літати). От мені й примарилося все.

Слава Небесам!

Приземлилися ми вдало, дорогу до залізничної станції Стокгольм-Арланду я знайшла швидко і вже за кілька годин, оселившись у готелі на Слойдгатан, подалася гуляти. Та, не пройшовши й одного будинку, згадала, що не купила лейкопластирі, тож довелося заскочити в аптеку.

На виході з неї я трохи загальмувала, шукаючи в сумці телефон, щоб подивитися, куди йти далі, та раптово мені в обличчя вітер швиргонув газету. Я її впіймала та подивилася на заголовки шведською мовою. Звісно, я нічого не зрозуміла, але чоловіка на світлинах впізнала: живого чоловіка у військовій формі та мертвого чоловіка в штатському одязі.