Вірші

***

Напливають осінні мотиви,

як звуки перону... 

Догоратимуть квіти

нервово, нестримно, 

шалено. 

Горобина дозріє

холодною цнотою в гронах. 

Що залишиться нам? 

Кровообіг повільний по венах. 

Погортай календар — 

насолоджуйся влітку ночами. 

Розливається млосно тепло, 

ніби гуща від кави. 

Передсердя штовхне 

потаємні бажання і чари 

до твоїх берегів —

легковаж! —

дозволяє лукавий. 

Це не літо, — а розпач! 

Минає. Минає. Минає... 

І не втримати часу —

карбує сліди на обличчі… 

Припадаю в обіймах до тебе, 

як листя багряне, 

через осінь пройшовши,

тремтить біля гілочки 

в січні. 

 

Липневе

Цей день як день.

А липа

відцвіла…

Нас вулиця 

зловила розпашіла.

Чому ж мені 

не вистача тепла, 

якщо хлюпоче сонце 

небосхилом?

Іще

не опадає жовтий лист,

а квінтесенція 

думок тривожних —

на глибині

між потім і колись.

Перебіг часу —

плин ріки. 

І схоже,

та ностальгія вже 

крізь нас тече, 

мов проза 

від Харукі Муракамі*.

Торкнись мене —

відчуй

таємний щем! —

і обніми 

гарячими руками.

.......................................................

*Харукі Муракамі — японський письменник і перекладач.

***

Яблука падають, падають яблука знову...

Осінь давно підкрутила годинника хід.

Ритми сердечні сповільнює холод ранковий...

Час не стоїть: поглинає удари глухі.

Хочеш не хочеш, а змушений спостерігати,

як від опалого листя тривога росте...

Станеш в уяві пірнати шляхами пернатих —

пісню прощання ковтне павутиння густе. 

Серце мужніє — дай сили останнє втрачати!

Недогаптована радість моя — не журба.

Яблука падають. Падають в тишу нещадно, —

в душу незграбно рушає осіння гарба. 

***

А недавно юні пелюстки

колихали літепла печатку!

От і все: торкнулося щоки

осені найперше коліщатко.