Вірші

***

Можеш мені не писати листи.

Зима відключила зумер…

Що залишається? Тільки плисти!

Життя — це запливи в сумі. 

Січень розсипався, мов конфетті.

Холодні горять Стожари.

Вже не важливо, а що хто хотів…

Хто сонцем був, хто Ікаром.

Слово між нами на вітрі хрустить

старезним шматком церати.

Знаєш, не варто писати листи. 

Мелодію не програти.

***

Зима й по тебе прийде, щоб колись 

ти інтеграл взяла останнім віршем... 

За все подякуй Богу. Навіть більше — 

радій комашці, сонцю! І молись.

Твою зневіру радощі зітруть, 

душа твоя — валіза, повна втоми. 

Весна буяє — панувать живому! 

Думки тягучі — небезпечна ртуть.

Шукаєш мовчки милиці для мрій 

і вносиш їх до списку преференцій... 

І сонце сходить у твоєму серці, 

бо цей травневий день, — як супокій.

***
В Берліні сніг: повільний, невагомий.
Мереживо дерев на тлі пастельнім.
Недільний ранок. Вулиці пустельні.
Лише трамвай працює, і вагони,

що мають колір сонця золотого,
пливуть, як заворожені. І мимо.
Вже й не цікаво, що там далі з ними,
бо ти вростаєш в сніг. І що із того,

що проникаєш поглядом спочилим 
у простір сутінковий тротуару, 
в густе повітря з присмаком нектару
чужого міста?.. Поведи плечима,

стріпни цей чар із власної задуми:
так тон стіни порушує графіті. 
Тут і без тебе повно неофітів.
А в серці… в серці десь чекають Суми.