Вірші

ЗА РІКОЮ В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ

1

тиха вечірня дитяча площадка

вітер гойдає верхівки дерев —

листя обірване стелиться гладко

кашель запалене горло дере

тридцять і трохи — хай паспорт розкаже

хто я і що я і навіть про ці

в мене за спиною клапті пейзажу

і про перстеник на правій руці

з дому втекла і радію лукаво

всіх обману — обмануся сама

хто там шукає на мене управу —

права й управи на мене нема

поки набридне чи поки задубну

поки є гроші в глибинах кишень

— тихо риплять розпанахані дупла

вічко шпаківні неначе мішень   

жовтий ліхтар то запалиться хутко

то без причини загасить вогонь

і до останньої нині маршрутки

мов до зими — дві хвилини всього

2

чорні вільхи тонесенькі мов олівці

ідентично обрізані лисі

ніби хтось їх намовив постригтись в ченці

і усього мирського зректися

ну а ти ще патлатий — сховавшись в каптур

кільця диму пускаєш спроквола

тане крига а з нею підніжжя скульптур

франца йосифа і дискобола

ти чекаєш на мене — зухвалий хлопчак

ти мене завоюєш сьогодні

я тебе не люблю та нехай буде так —

ми і воля — звичайно господня

сизий острів асфальту в розталій воді

де-не-де одинокі машини

набери мене раз потім два — а тоді

не спиняйся ані на хвилину