Вірші

Наталія Пасічник

та коли я дістануся місця таки

рукавиці знімаючи мокрі

вже нікого не буде — лише двірники

і не чутно нічого як окрім

 

дзеленчать ледь зачувши легенький мороз

їхні відра крихкі від корозій

як в тумані наосліп повзе сміттєвоз

і змітає усе по дорозі

 

3

так і треба — спека тридцять два

так і буде — вигорілі коси

терпко пахне скошена трава

радісно гудуть над нами оси

 

маєш волю маєш і мене

маєш в сумці яблуко червоне

не забудь лише про головне —

вимкнути свідомість телефона

 

може тут залишимось чи як

первісно-общинно заживемо —

хліб і риба хижа із гілляк

і ні згадки хто ми що ми де ми

 

а вода розбурхана аж страх

обмиває прибережні плити

і велосипед у бур’янах

з колесом валяється пробитим

 

і так легко — вперше за віки -

ні про що не думати — бо нащо

в затінку дерев біля ріки

тих які не названі ніяк ще

Страницы