З циклу новел для підлітків

    – Можна подумати, що Твої ніколи не п’ють і не б’ються?

    Чорний пес покрутив головою.

    – І не сваряться?

    – Зрідка… В основному, після моєї чергової витівки… Тоді Господиня стає на порозі веранди, бере руки в боки і починає приказувати: «Привезли біду на мою голову! Зробіть вольєр і зачиніть це чудовисько! Скільки вас просити?.. І взагалі, мені набридла ця собача ферма! Із завтрашнього дня їсти їм не варю! Готуйте й годуйте самі! А на м’ясо для них скільки грошей іде? Скоро вуха пообгризають!» – «Та яке то м’ясо? – виправдовується Старший Господар. – Курячі шиї чи лапи! І хіба то гроші? Яихось десять гривень у тиждень…» – «А за місяць скільки вийде? А за рік?! Де і в кого є ще стільки псів?»

    – І справді, навіщо їм стільки собак? – здивувався Рябко.

    – Ти бачив т и х? Хіба то собаки?! Собакоподібні істоти… Вони й за тебе дрібніші!.. Але хай там живуть – вони мені не заважають: все одно я отримую левову частку… Мій Молодший Господар недавно заявив, що у нормальній сім’ї собак має бути не менше, ніж домочадців!

    – Тобто Мої повинні завести ще трьох? – витріщив очі Рябко.

    – Це ж у нормальній!.. Таким, як Твої, жодного тримати не треба! Я б на твоєму місці подав на них позов до суду. Хай би їх позбавили хазяйських прав, а тебе забрали у притулок… Краще не мати ніяких, ніж п’янички... Мій Молодший Господар любить повторювати: «Скажи, хто твій собака, і я скажу, хто ти». А я думаю так: «Скажи, ХТО твій господар, і я скажу хто ТИ!»

    – Ну, з моїм усе ясно: п’яницю, як і горбатого, могила виправить… А ХТО твій?

   – О, в мене їх четверо!.. Вони ж не знають, що в лайки – хай навіть вона напівкровка – має бути один Господар. Усі мене люблять, усі мене виховують… Це вони так думають, а насправді я їх виховую… я їх вигулюю щоранку, а часом – і щовечора…

    – А мого Господаря виховав би?.. От скільки б ти днів прожив там?

    – Ой, мабуть утік би першого дня, на край світу забіг би!.. Як вони лаються, як матюкаються, що батьки, що діти! В мене шерсть дибки стає. Я до такого не звик, бо мої – Інтелігенція!

    – А що таке – інтелігенція?

    – Знати знаю, але пояснити не можу, – запнувся Тор, – малий словниковий запас.

    – Де ти це слово взяв? Може, то якийсь матюк?

    – Рябку, я матюками, чи то пак обсценною лексикою, не користуюсь. А слово це почув від нашої сусідки, тієї, яка знає, що кому снилося і що хто варив… «Добре їм, Інтелігенції! – каже вона про Моїх. – У кабінетах сидять, нічим не смердять… А тут коло лайна ходиш і лайно маєш!»

    – А чому ти не захотів жити в Народного?

    – Я тобі ще не розповідав? О, це довга історія! Але часу в нас вдосталь, то слухай… Лінда, моя мама, чистокровна норвезька лосина лайка, коричнево-чорна красуня. Вона має багато всяких дипломів і медалей з виставок. Народний артист купив її за кілька тисяч баксів, коли була ще маленькою, і дуже тішився своєю вихованкою. Цуценяток його друзі замовляли заздалегідь, у чергу записувалися…

    – А що таке – Народний артист?

    – Ну, ти й невіглас, Рябку! Він знімається у фільмах… Як би тобі пояснити? Твої господарі телевізор ще не пропили, кіно дивляться?

    – О, це той дядько, що живе в телевізорі! – пискнув Рябко. – І щось читає з листка? Я його колись бачив…