пятница
З циклу новел для підлітків
– Мої, – почухав вухо Тор.
– Що, всі?
– Ні, Середній і Молодший…
Хлопці підійшли до відпочивальників, привіталися, потисли чоловікам руки.
– Його не було, – сумно сказала Руда, випередивши будь-які запитання. – Щось сталося?
– Та здурів сьогодні, – побідкався Молодший Господар. – Чи на сонці перегрівся, чи об’ївся чогось?.. Зранку зірвався з ланцюгом і півдня десь швендяв. Прибіг брудний, смердючий і відразу – до хати. Я розсердився, схопив за ланцюг і повів до річки, хотів викупати. А він не хоче – борюкається, виривається. Он ланцюгом рану на руці роздер… Я не стримався, накричав на нього… Думав, натиняється, як уже бувало не раз, і повернеться… Півдня минуло, вечір скоро, а його немає. Ми із братом майже півсела обійшли – ніхто ніде не бачив…
– Та він зі своїм старим дружком у кущах, – озвався чоловік у солом’яному брилі. – Думають, що ми їх не бачимо…
– Ану йди сюди, лайдаче! – покликав Молодший Господар. – Виходь швиденько – я не сваритиму!
Почувши до болю рідний голос, Тор не стримався і на радощах вискнув: «Рябко, чуєш, Рябко! Він каже, що не хотів мене топити! От дурень я!» Пес вискочив зі схованки, оббіг ошелешених туристів та Господарів і стрілою полетів до річки.
– Ой красень! – склала руки на грудях Руда. – Чорний, як смола! З білим фартушком, у білих панчішках на передніх лапках, білих шкарпетках на задніх, та білою латкою на хвостику, закрученому бубликом.
– Аби ще він не жебрав, то ціни йому не було б! – сказав Молодший Господар. – Годуємо ж добре...
– Та по ньому видно, – усміхнувся батько Рудої, – Шерсть блищить, як шовк!
А Тор довго плескався у воді, поки не відкисло лайно, що встигло засохнути на серпневій спеці. А потім виповз на берег – щасливий, розморений, весь у жабуринні й лататті.
– О, дивіться! Зелений пес! – плескала в долоні крихітна білявка. – Був чорний, а став зелений!
– А що з нього візьмеш?! – реготав Середній Господар. – Лобода та й годі!
(Вінницький край, №4, 2017 рік)