«Надто крихка реальність, надто серце вразливе…»

*   *   *

 

«Життя наборг», але без Ремарка і кальвадосу,

райських яблук і слів, що ошпарюють губи.

Виявляється, все так непросто.

А я думала – просто. Мов, що їй – Гекуба!

 

І парчева сукенка розірветься, звісно,

прямо на округлім стегні Патриції…

Я відчуваю космічний холод сирітства

через те, що тобі не можу присниться

 

цеї ночі. Через те, що все настільки непросто,

це назавжди, хоч дивно, але без обману.

Під рукою нема ні абсенту, ані кальвадосу,

є ще трохи Баккарді, та він не із цього роману.

 

Там нема сирітства, але удосталь піратства,

і острів скарбів, що ледь-ледь намітивсь на карті.

От і все, що могла б розповісти тобі про Баккарді.

Про минуле. Майбутнє… Утім, для чого старатись…

 

* * *

 

"Жизнь взаймы", но без Ремарка и кальвадоса,

райских яблок и слов, обжигающих губы.

Жаль, что все оказалось непросто.

А я думала – просто. Мол, что ей – Гекуба!

 

И парчовое платье, конечно, порвется

прямо на точеном бедре Патриции...

Я ощущаю космическое сиротство

оттого, что тебе не могу присниться

 

этой ночью. Оттого, что все настолько непросто,

и это уже навсегда, как ни странно.

Нет под рукой ни абсента, ни кальвадоса,

есть немного Баккарди, но он из другого романа.

 

Там нет сиротства, а одно сплошное пиратство,

и остров сокровищ, что едва обозначен на карте…

Вот и все, что могу рассказать тебе о Баккарди.

О прошлом. О будущем... Впрочем, к чему так стараться…

 

 

Рига

 

На темному склі парадних

Напівзітерті знаки.

Таємні чиїсь обереги?

Руни юґендстилю?

Кам’яні кораблі везуть безцінний вантаж –

Вітражі з ліліями, дзвінки у вигляді левиних голів,

Прохолодні сходові марші

З відлунням зниклих давно голосів.

Паркети, на яких проступають річні кільця,

Мов розкриті дерев’яні віяла часу.

Бібліотеки з книгами минулого тисячоліття.

Тьмяні трельяжі зі складеними крилами

(Всі відображення до польоту готові…).

Світлини людей із прозорими очима

З альбомів на старовинних застібках –

Усмішки домашніх Джоконд, щасливі обличчя дітей…

Порцелянові філіжанки з павичами й русалками,

Кавова гуща і золото спогадів…

На такому кораблі минуло моє дитинство.

І коли я кажу: «Моє місто…»,

Я мимохіть відчуваю, як розбиваються хвилі

Об яку-небудь Stella di mare,

Об який-небудь сірий фрегат юґендстилю

Чи славну каравелу,

Що з легкої руки Ейжена Лаубе

Відпливла в кругосвітню вічність.

 

РИГА

 

На темных стеклах парадных

Полустершиеся знаки.

Таинственные обереги?

Руны югендстиля?

Каменные корабли везут бесценный груз –

Витражи с лилиями, звонки в виде львиных голов,

Прохладные лестничные пролеты

С эхом давно исчезнувших голосов.

Паркеты с проступающими годичными кольцами,

Словно  раскрытые деревянные веера времени.

Библиотеки с книгами прошлого тысячелетия.

Тусклые трельяжи со сложенными крыльями

(Все отраженья готовы к полету...).

Фотографии людей с прозрачными глазами

Из альбомов, застегнутых на старинные пряжки, –

Улыбки домашних Джоконд, серьезные лица детей...

Фарфоровые чашки с павлинами и русалками,              

Кофейную гущу и золото воспоминаний...

Мое детство прошло на таком корабле.

И когда я говорю: «Мой город...»,

Я невольно чувствую, как разбиваются волны

О какую-нибудь  Stella di mare,

О какой-нибудь серый фрегат югендстиля

Или славную каравеллу,

С легкой руки Эйжена Лаубэ,

Отправленную в кругосветную вечность.