«Надто крихка реальність, надто серце вразливе…»

*   *   *

 

Писати листи – значить

оголюватись перед привидами…

Кафка. «Листи до Мілени»

 

Лише ти в старовинному почерку цім розберешся.

Лиш тебе він не втомить рядками в готичнім розльоті…

Я тобі напишу, я наважусь на необережність,

Оголивши до трему свої міражі і самотність.

 

Водяні, немов лілії, світлі, немов одкровення,

На папері, ніжніше від попелу, з’являться знаки.

До очей піднести цей папірчик у літерах древніх…

І забути на хвильку, що мешкають привиди в замках.

 

 

 *   *   *

 Писать письма – значит обнажаться перед призраками…

 Кафка. «Письма к Милене»

 

 Только ты разберешь этот почерк с готическим прошлым.

 Только ты не устанешь от этих взлетающих строчек…

 Я осмелюсь тебе написать, и не быть осторожной

 В обнаженьи своих миражей и своих одиночеств.

 

 На бумаге, нежнее, чем пепел, появятся знаки –

 Водяные, как лилии, светлые, как откровенье.

 Стоит к светлым глазам поднести эту малость бумаги…

 И забыть на минуту, что в замках живут привиденья.

 

 

 

*   *   *

 

У чеканні грози причаїлося прагнення щастя.

Серцевини дерев заболіли в чеканні удару.

Птахолови розставлять блискучі новесенькі снасті,

Блискавиць птеродактилі – краще не вигадать дару!

 

Серце – камінь, звичайно, валун хворобливий базальту.

Вік настав кам’яний, вже не буде ні болю, ні страху.

Якщо тільки шаманка з очима прозоріше смальти

Не одягнеться в пір’я від древності лютого птаха.