«Надто крихка реальність, надто серце вразливе…»

*   *   *

 

Дім, наче явлений в камені сон,

Світ відбива древніх полян.

Перенаселений пантеон,

Незаспокоєний океан.

 

Anno… І світло струмує від стін,

З вікон, а може, вечірніх ікон,

Що зігрівають когось в самоті.

Anno… – то видзвін, а не лексикон.

 

Звірі й боги – не фасад чи фронтон,

Дім цей відверто розкаже про вас.

Лев напівсонний, німфа-фантом,

Аспид, якому не спиться всякчас.

 

Вигнувсь русалки лускатої стан.

Темних енергій повний грифон.

Чи віковічно завмерлий титан

В пружній олюдненій силі колон.

 

                           * * *

 

В старых домах запечатлен

Каменный мир древних полян.

Перенасыщенный пантеон,

Побеспокоенный океан.

 

Anno… И в камне рождается свет

Окон, а может, вечерних икон.

Ими, порой, одинокий согрет.

Anno… – то колокол, не лексикон.

 

Боги и звери – это ваш дом.

Он откровенно о вас говорит.

Лев отдыхающий, нимфа-фантом,

Или же аспид, который не спит.

 

Сытой русалки чешуйчатый стан,

Мрачной энергии полный грифон.

Иль навсегда обреченный титан

В очеловеченной силе колонн.

 

 

*   *   *

 

Графіті дуже схоже на кальмара,

Що випливає на стіні цегельній

Із сірих сутінків мікрорайону.

А гладь морська, яку над головою

Перепороло інверсійним слідом,

Розчинена в кораловім диму.

Палає захід. А до центру ближче

Будинки вкрили риболовні сіті.

Ці неводи смарагдові насправді

Всього лиш реставрацією звуть.

 

        * * *