«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

Щось намріяти боюсь,

Бо намріяне справдиться.

Як загойданий встаю –

Світ хитає хитавиця.

 

Десь далеко в серці щем –

Грім боїться непокори.

В танці зоряним дощем

Іскри – точкою опори.

 

Є в нас точка виносна.

В ній сама ти не від себе –

Вкупі щось гойдає нас,

Скаче світ, земля і небо.

 

Є в нас точка виносна –

Шелестить у місті й листі,

Десь у космосі вона,

Ще з дитинства у колисці…

 

Щось тривожить душу, мне.

Ворожу на суть ворожу:

Чи кохаєш ти мене?

Сам боюсь, любить не зможу.

 

Як боюсь, що наш інтим

Переходить в жаль плакучий.

Але й ти, коли вже йти,

Оглядаєшся – чи скучив?

 

І тоді мені сяйне,

Вже крізь втому перепрошу:

– Чи кохаєш ти мене?

Сам, боюсь, любить не зможу. 

 

***

 

                                   В осінній час примирення з собою,

                                   Коли останній лист кленовий згас,

                                   Пробачте, що з незмінною любов’ю,

                                   Моя любове, згадую про Вас.

 

 

Журливий романс

 

Розкажи мені мила

                як  я тебе милую

Розкажи на прощання

                про наше стрічання

Бо чомусь відчуваю

                беру тебе силою

Бо чомусь відчуваю –