«Про що шуміли дощі», роман (1 частина)

— Фахівець  в декількох областях. І, здається, — не поганий.

— Універсалка, значить.

— Саме це мене хвилює менш за все. А ти спеціаліст з якого фаху?

• Чужих грошей.
• Тобто?

Мені сперло дихання. Невже передчуття не підвело? Зараз вип’є каву і делікатно, вибачаючись, запропонує без бою викласти на стіл все, що має непогану ціну. Уява з неймовірною швидкістю генерувала потік паніки.

— Ось тобі легше, — спокійно продовжував він, пропустивши повз увагу моє «тобто», — і відслідковувати не потрібно — товсті гаманці самі пливуть до твоїх рук.

— Заздрити не має чому, — почала прибіднятись. — У кожного своя борозна. А все ж таки що це значить — відслідковувати чужі гроші?

— Відслідковую тих, в кого їх багато, а потім пропоную поділитись. От коли б проституція була легалізована, а ти, скажімо, була б порнозіркою з рахунками в декількох банках, то я б від тебе не відійшов, доки б не вмовив на інтерв’ю, в якому ти б говорила, що переймаєшся долею безпритульних дітей України. Рекламним бізнесом це зветься. Зрозуміла? О, ми Кундеру читаємо? І як, подобається? — звернув увагу на  «Нестерпну легкість буття».

— Легкість буття — ні, а Кундера — так.

— Давай без дотепів. Я ж бо — серйозно.

— Читаю з задоволенням, не маючи альтернативи. Ти не з місцевих?

— З Москви.

— Гість міста, значить.

— А я бачу, ти начитана шльондра.

— Нині всі начитані.

— Повії — рідко.

— А ми що — не люди?

— Раніше вас зображали не такими.

— Нині все перевернулось з голови на ноги: в шльондрах інтелектуали, в інтелектуалах — шльондри.

— Круто ти загортаєш.

— В що є, в те і загортаю.

— Виявляється, я теж шльондра — така ж, як і ти, — з усмішкою подивився мені прямо в вічі.

— Мене такий статус не принижує, — почала виправдовуватись, щоб якось згладити гострі кути діалогу. — Проституція — сама масова професія ХХІ століття. Кохання стало вигадкою. Люди не бажають ризикувати, впускаючи кохання до серця і душі. Всі бояться бути обдуреними, бояться відповідальності, непростих стосунків чоловіка й жінки. І в результаті на сьогоднішній день справжні почуття зведені до нуля. За гроші можна придбати собі уламок ілюзій, і ніхто нікому нічого не винен.

— Згоден. В такому випадку проституція стала звичайнісіньким, буденним заняттям більшості.

— Мені вже час йти.

— На мене теж чекають.

— Залиш мені номер свого телефону. З тобою цікаво не тільки в ліжку.

— Дякую. Значить, пора з нього виповзати.

   Без чверті другу висвічував циферблат годинника, коли я благополучно повернулась до клубу.

    Не втямлю — як все це трапилось? Хто б мені пояснив? Наче кінчена ідіотка, я влаштувала собі допит. Попереджувальний сигнал тривоги. Час сушити весла. І що тішить, так це те, що можливість щось виправити я ще не проґавила.

   Полювання за грошима успішно закінчено. Розставляю приманку на кохання. «І тільки спробуй від мене втекти», — пригрозила  пальчиком ще невідомій жертві мого майбутнього сафарі.