«Про що шуміли дощі», роман (1 частина)

   Спочатку було весело, шумно й смачно, а в кінці, коли загримів салют, — святково. В повітрі пахло прілою, зачуханою харківською весною. Батьки на балконі зовсім забули про свято і голосно обговорювали особливості вступних іспитів Юлі і Льоші. Слухати це було нецікаво, і щоб прогнати нудьгу, Флізов поцікавився у дівчини, до якого вузу вона  готується вступати.

— Мамця з татом вирішили в політехнічний, — ліниво й байдуже відповіла Юля, наче в неї хтось з перехожих поцікавився, котра година. Розмова не клеїлась.

   Про те, що вони з мамою теж обрали  політехнічний, Льоша не став говорити. Після ситного обіду хотілось полежати з книгою, очікуючи солодку хвилю дрімоти.

   У батька рот не закривався і на секунду — все розповідав брехні про мисливські пригоди, мама показувала кулінарні книги, обкладала гостей сімейними фотоальбомами.

— Ну, Надєжда, — звернувся до його мами таточко Юлі з піднятою в руці чаркою, — щоб у наших діточок все життя було зіткано з отаких ось, як ми сьогодні бачили, феєрверків кохання та радощів.

   «Ще один дурень», — спалахнув подумки Льоша і назавжди викреслив зі списку друзів сім’ї цього чоловіка, який п’є «за любов». Мама засяяла  усмішкою, схвильовано здійняла руку, розхлюпуючи вино, і в єдиному пориві осушила чарку. «Мамця, як завжди, підігрує. І чого б ото? Хто ці люди, щоб вдавати, що ти розчулена тупою промовою захмелілого тюленя?»

Льоша не витримав, і збрехавши, що розболівся живіт, пішов до своєї кімнати. Там, на дивані, чекав томик А. Азімова.

   Але ці гості стали частенько  навідуватися: приходили й влаштовували  з батьками на кухні справжні наради. Правда, без чарки — тільки кава. Після одного такого  закритого засідання мама з татком виголосили Льоші, що він складатиме вступні іспити не до політеху, а на економфак університету. Йому було байдуже, аби скоріше  ці приготування скінчились. «Варіант безпрограшний, тільки ти підготуйся, так, для проформи. Іра також буде вступати на економічний. Скажи, симпатична дівчинка»,  — скоромовкою шепотіла мамця, коли вони залишились на кухні вдвох.

— У Юлі  батьки порядні, освічені, культурні — такі зв’язки зараз потрібні. І ти в нас гарний. Їм сподобався. Ось поглянь уважніше на Іру. Вона не розбещена, як сучасні дівчата, скромна і без амбіцій.

    Під кінець третього курсу мрія мамці збулась — зіграли бучне весілля. На заздрість усім запрошеним однокурсникам батько Юлі подарував молодятам  ключі від двохкімнатної квартири. Заходь і живи: меблі, TV, японський музичний центр (для тих часів — фантастична річ). Словом, усе — від ложки до люстри. Навіть дві пари рушників причаїлись в ванній, чекаючи на Дафніса і Хлою, щоб змахнути з молодих тіл втому першої шлюбної ночі.

   Перепало й мені  крихт з панського столу: невдовзі маман Флізова розлучилася й перебралась до квартири судженого. Куди подівся колишній чоловік — історія вмовчує. На раді родини Флізових мені дозволили пожити в спорожнілій квартирі.

— Вадиме, розраховуй на це помешкання лише як холостяк, — чи як там нині правильно називати таких, як ти? — стрекотіла маман Льоші. — Не маленький — розумієш, що пожертвувати  тільки-но відремонтоване житло для сімейного життя я не можу. Один ще куди ні йшло, а от коли підуть діти, пелюшки, горшки. Словом, ти зрозумів —дівчат сюди не води.

                                                    * * *

   Ну а далі життя Флізова складалося, наче в кіно. От тільки поза кадром режисер залишив огидну дрібничку. До тридцяти років Льоша так і не зміг облишити звичку прищавої юності — онанізм.

   Оточений сімейною ідилією, жагучими ласками молодої дружини, він продовжував, як і в роки юності, несамовито онанірувати. Онанірував і тихо злився, зневажав себе, що не може позбавитися дурної звички. Якось розмірковуючи над першопричиною, Флізов вирішив зав’язати з цим шляхом безшабашного адюльтеру. Йому чомусь збрело в голову, що коли втілити свої сексуальні фантазії в життя, можливо, відпаде потреба в рукоблудстві.