Феномен Ауезхана Кодара

Олег Гончаренко

Тату, вам за звитягами було б й не зрозуміти

дивовижі, що кояться в моєму лісі.

 

Лісовик зник. Клен лиш ахами-охами

 і зорелистом ранить Всесвіт смути.

Тут лечу, розуміючи, що –  закохана

і що… тих, хто пішов, уже не повернути.

 

Проте я шурхочу ще, я знову шумлю –

я копичу в скарб золото і пісок.

Я, пірнувши у сенс, й вас у Вічність в’явлю,

мов сирена. Ідіть же на мій голосок.

 

Запах лісу осіннього – запах див.

День, вдихай його жадібно, серцем сприйми!

Цей парфум – то є мій ефемерний тил –

літо, в котрому клен мрій чекає зими.

 

Скоро холоду перлам і втратиться лік…

Татку, й кров, може, згусне, й не стане мети,

та, як вуст ваших доторк, на квіті повік

буде сніг тихо танути… тихо текти…

 

Ауезхан Кодар. Те, що зробила ця Людина для свого народу, народові цьому ще належить осмислити неспішно і основно.

А у мене тепер є привід мислити, згадувати, оцінювати все, вся, всіх і... вірити у добрі феномени.

Сторінки