«Німб», уривок з роману

- Кохання потрібне нам, пане Романе. І вашій дочці, і мені... Просто потрібне. Ви самі бачите, як вона розцвіла, хіба раніше такою її бачили? Хіба вас це не радує? А мені воно допомагає жити. Я розумію, що зможу досягти більшого, ніж коли б я не закохався. Повірте, я справді кохаю, як би то смішно не виглядало. І зовсім не бажаю зла вашій доньці. Поговоріть із нею, і якщо вона відмовиться від мене, то я погоджуся. Але я не вірю, що вона відмовиться.

Пан Роман навіть якось на мить зачудувався, знову відчув те саме, як колись на початку. Це його власність, це його творіння, йому знову вдалося, і він навіть може якоюсь мірою ним пишатися.

А потім ще Юрій його заспокоював. У його планах було все дуже просто. Оскільки, на його думку, всі проблеми були в сексі, то треба всього лише роз’єднати їх і дати можливість відчути той секс інакше. Познайомити Оксану з кимось привабливішим, молодшим, сексуальнішим, ніж той святий, раз вона вже до того дозріла і раз уже так все сталося. А якщо почати з Петра Васильовича, тобто підсунути йому когось, щоб Оксана то побачила і розчарувалася, то все стане на свої місця. Вона ще просто молода, і той перший досвід її просто збаламутив. Побачить, чого вартують ті чоловіки, то і зміниться. Жінки практичніші, та й Оксана – людина досить твереза. Зрозуміє.

Однак якраз у тому плані пан Роман дещо сумнівався. І не тільки тому, що не хотів своїй доньці робити неприємно. А ще й тому, що однією з думок, які крутилися йому в голові було те, ким він хоче зробити того Петра Васильовича. Якщо б йому таки справді світила посада Президента, то його донька була б тоді... Чому б і ні? Такий хід для діла був би навіть дуже непоганий. Між іншим, от якщо собі уявити їх портрет, то було б навіть дуже і дуже незле. Він собі навіть досить живо уявив. Його донька прихилила голову до плеча Петра Васильовича і над ними сяє німб.

Щоправда, пан Роман тут же скептично хмикнув, але картина була того разу не дуже вже неприємною. Єдине, що зараз на якийсь час треба було б якось то стишити. Щоб поки що нікому не кинулося увічі. Треба довести спочатку вибори до кінця, побачити, що буде, чи вдасться, а тоді вже щось вирішувати серйозне. Або і справді спочатку спробувати зламати, щоб та мала набралася розуму. Можливо або для експерименту, або для здобуття впевненості, що все йде правильно.

х х х

А Петро Васильович зате пройшов ще один урок, який дав йому зрозуміти одну річ, яку він потім переказав Оксані – кохання рятує від гріха. І вже тільки тому воно не є гріхом.

Оксана на ту хвилину ще того не знала, але як тільки він то сказав, як вона зрозуміла, що знає.

Але про то пізніше.

Спочатку про Оксану.

На час свят, тобто на час першого турне зі “святим” пан Роман намовив дочку таки поїхати в гори. Тобто спровокував на інтересі до пригод, до яких раніше ні за що не допускав. А тепер, мовляв, “ми тут всі поїдемо, тобі не буде що робити, а ти давно мріяла...” І Оксана, незважаючи на всі сумніви, таки погодилася. Вирішила, що буде мати що розповісти Петрові після свят про вогнище і намети. Натомість пан Роман, щоб таки убезпечитися і щоб “ніхто не наробив дурниць”, підіслав до групи, яка мала їхати (не сам, звичайно, а через довірених осіб) непоганого хлопця, якого було попереджено, щоб він наглядав за дівчиною, і навіть мав повне право “на все”, тобто спокусити на секс, як йому натякнули, оскільки, якщо вдасться, то може стати зятем поважної особи... Ну, то було спеціально, щоб хлопець був дуже вже “матеріально зацікавлений” і старався, але з іншого боку не втрачав голову і був поміркованим.

Але не минуло і три дні поїздки, як Оксана вже була вдома. І потім, коли батько приїхав на коротке відвідання між відрядженнями, вона йому сказала:

- Ніколи в житті я вже більше такого не зроблю!

- Невже так було зле? Ти ж мріяла!

- Я мріяла про інше. Зовсім інше я собі уявляла, а тепер зрозуміла. Напевно, все ж багато значить не те, де ти, а з ким ти!

- Що, там не було гарних хлопців?

- Хлопців? А до чого тут хлопці? Хлопці гарні були, один навіть дуже гарний. Але я з ними не можу. Знаєш, тату, я тут ніби прозріла. Раніше я думала, що то я така дурна, тупа, відлюдькувата, що не вмію з людьми, їм нецікава, що тікаю від них, або що вони мене бояться через тебе. А тепер я зрозуміла – все зовсім не так. То мені з ними нудно. Я не можу з ними. Мені з ними нецікаво!