четвер
Вірші із рукопису збірки «НезРИМИй Київ»
МЕТРОКОХАННЯ
Яка ж ви, люба пані, незвичайна!
І, бачить Бог, скажено б я хотів,
зустрівши вас на станції «Почайна»,
чкурнути з вами до «Осокорків»!
Насилу ми запхались би в вагона,
втопилися б у поті часу-пік...
А стук коліс не згірш за Мендельсона
щасливе майбуття би нам прорік!
Вінчав би нас невтомний «Палац спорту»,
куди б ми гордо перейшли зі «Льва».
Ділили б ми підземні дискомфорти
віднині і довіку лиш на два.
Глядіть — я зараз стану на коліна!
Я щиро пропоную все це вам!
А ви? Ви, мов та бестія зрадлива,
виходите на станції «Майдан»!
ПОЗНЯКИ
Сонна закоханість спальних районів
креслить обличчям роки.
Дорога життя веде в невідомість —
звертає на Позняки.
Тут ґвалт перемог і біль від поразок,
стишені тінню дворів,
лікують найпотаємніші рани,
як виростають у спів.
Сповнене плачем гітарне відлуння:
присвята пляшці вина.
Музика вижене прикрості буднів
ген за проспект Бажана.
Юнацькі звитяги, миті щасливі,
сховані по закутках;
мелодії пам’яті стерти несила —
зостанусь на Позняках...
Сторінки
- 1
- 2
- 3
- 4
- наступна ›
- остання »