«Серебро», стихи

***

починаєтьсязнову — дощі, парасольки, застуди та розпачі, те да се

про барвиʹ індіанськоголітаїйзновунаспівуєджодассен

і їйзнову нема щовтрачати — бознов сама, а відтак

вона мовчкибере на всігроші квиток в один бік на літак

день-у-день утікативід себе — завданнясправді не ізпростих

вона рве на шматки фотографії, зошити, записники, листи

сантименти і спогади важать більше за норму її квитка

тож вона їхлишає на стійці — і мовчки прямує до літака

їй здавалось раніше, що вихід можна знайти завжди, завжди

командир екіпажу вдало та спритно заходить на віражі

увікно видно землю — ця земля ніким не заселена та пласка

вона бачить одразу три виходи —

в носовій, хвостовій та середній частинах її літака

 

***

з ним так хочеться бути ніжною…

ні!

спокусливою, розбещеною

і дражнити його білизною -

чорним, то̀нким, п’янким мереживом

 

з ним так хочеться бути панною…

та до біса!

брудноюхвойдою

щоби світ йому геть запаморочився

щоби морок його загойдував

з ним так хочеться бути гордою...

цить!

доступноюта покірною

не давати йомуо говтатись

вигинатись рудою кішкою

 

з ним так хочеться – заборонене

зашифроване

втаємничене

беззахисною та беззбройною

віддаватись йому із відчаю

 

з ним так хочеться – все…

так хочеться

хоч би й що там було попереду

з ним так пеститься

і шепочеться

і так вабитьдо йо́го берега

 

***

 

він приходить до неї тихо, як перший сніг

він цілуєїї за вушком, немов дитя

я не міг закохатись — думаєвін — не міг

боіз того кохання не буде нам вороття

 

він приходить посередночі, вона вже спить

до світанкузосталоськілька годин лише

не болить

не болить

тобі уже не болить —

віншепочеледьчутно в ніжнеїї плече

 

він приходить до неї першим, вінзнає час -

саме той, коли можна в самотністьїї прийти

є такі незбагненні речі довкола нас -

ненаписані нею вірші, невідправлені ним листи