«Серебро», стихи

***

як мені страшно, Отче

як мені страшно

я загубила розум і майже — пам’ять

бігла шукати щастя у день вчорашній

а відшукався лиш за душею камінь

як мені гірко, Отче

спаси й помилуй

я не навчусь літати, я неспроможна

твій милосердний янгол позичив крила

але ж у небо, Отче, мені не можна

як мені тоскно тут, за трьома морями

в місті, де навіть вітер мною гидує

хто мене тут шукатиме з ліхтарями?

хто мене обігріє та нагодує?

якби ж ти бачив, Отче

якби ж ти відав

скільки невтішних сліз я тобі дарую

діти мої

ненароджені, мертві діти

чорна пташина зграя в душі вирує

що мені, Отче, буде

що мені було

певно, лиш ти один достеменно знаєш

зглянься, безгрішний

най би я все забула

най би незчулась — милуєш чи караєш

***

він їй каже — серце моє, сонце моє

дні коротшають, ночі довшають

час іде

зима настає

він їй каже — я віддам тобі все своє

все тепло, все нутро

все, що маю

все, що я є

він їй каже — мертва вода гниє

вогонь горить, білий янгол спить

хтозна, де тут тепер чиє

і полин гірчить

він шепоче — зоре моя, доле моя

як приспати всі твої нескінченні «я»