«Серебро», стихи

***

всі жінки, якихти любив до мене —

хто вони?

чи згадаєш їх поіменно?

всі жінки, яким дарував каблучки,

камінці, сережки, тонкіобручки —

де твоя скінчилася ойкумена?

 

всі жінки, якихти колись покинув —

безсоромні губи, чуттєві спини,

всі панянки, хвойди та господині -

де було їм місце в твоїй хатині?

із якої цеглинині

між вами стіни?

 

всі жінки, які тебе пам’ятали,

частували, пестили, пригортали,

що ти залишив їм на добру згадку -

листування, фото, рахунок в банку?..

ти заплющив очі —

і їх не стало.

 

піднімались з ліжкаще до світання,

цілували сонного на прощання,

прочиняли двері в холодний ранок,

замовляли каву, таксі, сніданок

всі жінки — по черзі.

і я — остання?

 

***

осінь делікатно стукає в двері

не пхається знахабніло на перші шпальти

осінь цмулить гаряче вино з гречаним медом

вдягає кольорові панчохи і темні пальта

 

осінь пізнолягає, ліниво вилазить з ліжка

неквапно варить каву із цинамоном

осінь носить руде волосся і ходить пішки

і п’янкі хризантеми несе додому

 

осінь кличе вітер на чаювання

роздає птахам каштани і горобину

осінь знається на прикрасах і чаклуванні

і сама обирає день, де тебе покине

 

осінь студить воду

зелену воду

в дзеркалі ріки відтворює хмари сиві

і втрачаєлистя, мов жінка втрачає вроду —

без розчарувань

без зітхань

красиво