«Відпустка у Швеції»

Я розстібнула блискавку валізи та взялася викладати свої пожитки. Їх було небагато: кілька футболок, светр, запасні джинси, спідня, шкарпетки, ляпанці та шарф. Перед поїздкою мене наполохали тутешніми холодами та вогкістю, тому довелося забути про сукенки-спіднички та везти «важку артилерію».

Лудде професійно обмацав речі, перевірив валізу й схвильовано подивився на мене. Мабуть, він не знайшов того, що шукав, і це йому не подобалося. Лудде скидався на людину, в якої все завжди повинно бути під контролем, тож я спокійно дивилася на нежданого чоловіка, міркуючи, що ще мені доведеться показати наступної миті. Накаже роздягтись і перевірить на наявність жучків? Бздури. Я б уже сто разів устигла їх сховати в цій квартирі, бо ж його не було тут кілька годин. Хіба що приміщення нашпиговане прихованими камерами й за мною весь час стежили. Через ці думки спиною пробіглися мурах, бо хай там що, а трохи без одягу я тут походила. Ще й душ приймала.

Ніби прочитавши думки, Лудде підтвердив наявність у квартирі камер і сказав, що мені варто було б вивчити шведську перш ніж сюди їхати, бо я навіть телевізор не можу подивитися, аби заповнити дозвілля. Він дивився мені в очі, а я поступово заливалася червоним.

На мить ми обоє зніяковіли. Лудде, відвернувшись, зняв піджака та кинув його на спинку дивана. Сам же сів біля мене та всміхнувся. Це він так намагається до мене залицятися чи перепрошує за підглядання в камери? Хай що це було, але усмішка в нього виявилася приємною: відразу зробилося затишно, ніби він направду мій чоловік і повернувся додому з важкої праці.

Я підвелась і пішла на кухню зробити кілька бутербродів. «Спрайт» також іще лишився. Та не встигла я повернутися до кімнати, як Лудде прокричав мені, щоб прихопила свого заплечника. Я закотила очі. Цей огляд ніколи не завершиться? Але послухалася та разом із тацею принесла і рюкзак.

Поки Лудде їв бутерброди, я витрусила з нього речі та заходилася їх перебирати. Чоловік уважно стежив за моїми рухами. Коли я перегортала книгу, він раптово схопив мене за руку та відібрав мого Рансмайра. Між сторінками книги ховалися невеличкі аркуші, вирвані з нотатника. Ми з Лудде перезирнулись і він повільно витрусив їх усі на диван.

***

Вийшовши зі штабу, Лудде спустився до підземного паркінґу, де стояла його машина. Він підійшов до неї, відімкнув і сів на водійське місце. Потрібно було трохи відсапатися та розслабитися: нинішня днина видалася надто важкою як на типовий вівторок.

Чоловік прокинувся о шостій, прийняв душ, поснідав і відправився до аеропорту. Помітив, що Роджер Левен виходив із воріт з якоюсь рудоволосою дівчиною. Простеживши за ними аж до залізниці, що сполучала аеропорт Стокгольм-Арланда із центральним залізничним вокзалом Стокгольмв, Лудде передав їх під нагляд своїм колегам, а сам поїхав до штабу.

Дорогою його повідомили, що Роджера застрелив снайпер і на місці вже працює група. Вербалізувавши добрячу добірку лайливих слів, Лудде поспішив туди. Варіантів, хто до цього причетний, небагато, враховуючи кола, в яких донедавна обертався Левен, але все ж необхідно було дочекатися результатів криміналістів.

Завернувши на Местер Самуельсгатан, Лудде зупинився біля повороту на Слойдгатан. Стріляли якраз недалеко звідси й територія досі перебувала в очіпленні.

Чоловік уже збирався вийти з авта, коли у боковому дзеркалі помітив серед натовпу  рудоволосу дівчину, що з нею Роджер виходив із воріт аеропорту.

У радіснім передчутті вдалого полювання Лудде перекинув свою сумку через плече і таки вийшов. Із заклопотаним і зацікавленим виразом обличчя чоловік наблизився до натовпу та почав розпитувати, чи бачив хтось, що трапилося. Кілька разів показав журналістське посвідчення — дехто почав жваво розповідати, як несподівано приїхала швидка з поліцією, яка все тут перекрила. Можливо, комусь стало погано чи відбулося пограбування, хоча пострілів чи криків ніхто не чув.

Лудде пересунувся ближче до рудоволосої та запитав у неї, чи може та щось додати. Дівчина відповіла англійською, що не розуміє його. Лудде довелося перекласти своє питання, а тоді, не дочекавшись відповіді, він зненацька кинувся її обіймати з криками: «Мікке! Моя люба кузино! Стільки років! Та я ж тебе і не впізнав!». Дівчина від несподіванки втратила мову, а він швиденько повів її до своєї машини, обіймаючи за плечі та раз у раз викрикуючи: «А ти вже навіть шведську забула? Зовсім вже американкою стала!».

У натовпі ніхто не зреагував на таку чудасію: спостерігати за роботою поліції виявилося значно цікавіше.

* * *