«Все зберігає земля, а найбільше — кулі гарячі», вірші

***

Так, не потрібні, не потрібні

Слова. У звивинах печер,

Де напівмертві ходять тіні,

Вони іржавіють тепер.

Там виростає темник густо,

Сліпий і тихий кожен крок.

А під ногами хрускіт мушель

І часом змелених кісток.

З усіх кутків, що спорожніли,

Летять нечутно кажани,

Щоб наші кари метушливі

Нарешті зрозуміли ми.

А ми зажурені до краю,

І ллється чорним глеєм час,

І мова нас оповиває,

І мова поглинає нас.