«Все зберігає земля, а найбільше — кулі гарячі», вірші

Еліна Свенцицька

***

Що ти ходиш зі світла в пітьму,

Де останні прострочені строки,

Де наспівані співи жорстокі,

Де під небом із пилу і сну

Розляглися літа волоокі?

 

Говори, говори мені, як

Перед смертю обличчя палає,

А дерева — це тіні від древа життя,

Що до неба обійми здіймає.

 

Мертва зірка ніяк не впаде,

 Хилитається в небі поволі…

Не писати б ці вірші, а де

Взяти одяг для голого болю?

 

Ось і ми вже нарешті прийшли,

Аби жити в словах цих піщаних,

А під ранок, в блискучій пітьмі,

До покинутої землі

Приповзати хоч у снах окаянних.

 

На різні голоси

Поети, наче кошенята,

з чужого голосу нявчать,

набігли лагідні, хвостаті — 

малий покоцаний Торквато,

смаглявий вишуканий Дант — 

і, врешті, в кожного талант.

 

 

Хай голос мій — чужий, та все одно

чекає кут глухий, слова колишні,

там будуть квіти горілчані пишні,

і світ, що спорожнів давно.

 

 

І душа кам’яніє незримо,

бо крутий ми обрали маршрут — 

хтось до Польщі, до Риму, до Криму,

а хтось має загнутися тут.

 

 

Талант народжує сміття,

а з нього вірші виростають,

мов синій і масний бур'ян, — 

і пам'ять.

 

 

А пам'ять народжує мишу,

а миша життя жере,

і нещастя сяє, мов зірка,

і відомо все наперед.

 

***

Хто стояв на межі — той відійде з межі.

Де залишився біль — все покриється болем.

І нічого в душі, окрім світла з іржі,

Що стоїть над життям, як над деревом голим.

 

Ми відходимо з меж, як повітря з легень

Виливається, як кров весела й жорстока

Витікає з судин, через сморід і щем,

А там ніч і мерців споконвічна толока.

 

Ми відходимо з меж, ми йдемо під дощем,

І читаємо вірші дурним перехожим.

О мій втомлений друже, о скільки їх вже,

Снів похилених й віщих під небом ворожим!

 

Ми відходимо з меж, і вітчизни чужі.

Ми жаліємо, як не жаліли своєї.

Часе, часе, говорю до тебе — мовчиш,

Твоє тіло розрізали ріки та реї.

 

Ми відходимо з меж, і відходить від нас

Ця порожня межа, й на кордонах нікого,

А над ними цей наскрізь фальшивий романс,

Крики й хрипи веселі життя молодого.

Сторінки