«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

– Схоже на трясовину…

– Трясовина бездонна. Може мати і п’ять, і десять метрів глибини, - зі знанням справи повідомив товариш. – Треба осушувати, якщо нема протічної води…

– І скільки на те осушення піде часу?

– Два-три роки. Не менше! Та й бабок немало…

– Не підходить! Не маю терпіння чекати, - відкинув я цей варіант. – Пропонуй інше. Металодетектором виявити можна?

– Сумніваюсь. Нема таких шукачів, щоб крізь товщу болота… на глибині… намацали машину, - знову потріпав чубчика Вова. – Ти ж не можеш над тим болотом літати?.. Може пропливеш?

– Може пропливу…

Я пошкодував, що не потрапив на Упирове болото – бандити прокололи колеса й усі наміри зірвались. Тепер не знаю, як те місце, відмічене на карті лісника, виглядає. Загадкове Упирове болото залишилось для мене не відомим.

– Складно визначитись без обстеження місця, - буркнув Удовенко.

– Це попередня розмова. Прикидка, - заспокоїв я його. – Ще будеш мати таку нагоду… Навіть у військових нема потужної техніки?

– У військових багато чого є… Але тільки на глибину метр чи півтора… Для виявлення мін і снарядів. Це їхній основний клопіт.

– А як же… показували по телевізору, - не здавався я. – Твої чорні археологи знайшли в болоті танк. І витягли…

– Танк вони виявили щупом, - скривився від згадки про чорних археологів Володимир. – І за історичними джерелами чи спогадами очевидців, які вказали місце. Береш арматуру діаметром десять міліметрів і пхаєш, скільки влізе, у твань. Прут довгий, до шести метрів. Можна наварювати, коли не стане… Постукав, почув тверде – поставив хрестик. За півметра знову арматурою униз. Попав – хрестик. Не попав – шукаєш в іншому місці. Так з’являються контури… Танка чи машини. На першому етапі. А потім визначаєш методи, якими можна підняти знахідку… Гаки, лебідки. Було б за що зачепити. Якщо не хочеш осушувати болото. Вся проблема в тому, як зачепити.

– Ясно, - підсумував я нашу розмову. – Документальні джерела тобі гарантую. Карту-схему маю… Готуйся, скоро поїдемо діставати.

– Ти якийсь не такий, - закліпала білими віями доросла дитина. – Я хотів з тобою поговорити про новий бокс. Якщо не хочеш, то відкрию сам.

– Е, ні, братчику, - заперечив я. – Бізнес на двох – це бізнес на двох. А якщо партнер відкриває поруч свій бокс, тоді все розвалюється… Не зараз. Поговоримо пізніше. Зараз мене зовсім інше цікавить…

Я поїхав, розглядаючи у дзеркальці заднього виду Вову Удовенка, який стояв на воротях і теребив ганчірку у руках. Він таки хоче вивернутись зі спільного проекту. Набридло йому годувати неробу. А коли на замовлену конячку ставив, не вагався…

Розділ сьомий

Заскочив на квартиру, бо три дні не переодягався. Було таке відчуття, ніби з Вовою не тільки розмовляв, але й ходив на копання городищ. Сорочка аж затріщала, така була наелектризована. У квартирі – холостяцький бардак і сміттєве звалище. Джинси посеред спальні, брудні шкарпетки під ліжком, біля скрученої ковдри – розкрита книжка і попільниця із цигаркою. Це я так заспокоювався, коли маму поховав. Але ні чарка, ні цигарка, ані книжка не допомогли. На кухні у сковорідці підсмажене й недоїдене яйце, від якого мене мало не знудило. Чашка з недопитою кавою й турка з чорним осадом. Як Ія встигала це все доводити до ладу, прибирати? Зранку вона, ніби заведена. Сина збудить, силоміць нагодує, перевірить портфель, поставить коло дверей чекати. Потім смикає мене за ногу, щоб підняв кучму й вислухав. А я що?.. Я вільний стрілок, сам собі регламенти пишу. Останнім часом здружився з головним редактором сайту «На прицілі» Славою Годованцем, він підкидає мені гарячі теми. І заробіток є, й ім’я часто з’являється. А ім’я для журналіста – це накопичувальний вклад. Ія мені наказує: сьогодні зайдеш у меблеву майстерню, бо дверці на кухні повідпадали, домовишся про репетитора для Ігоря, адже почав відставати з англійської, непогано було б заскочити у школу й поговорити з директоркою, бо вже другий телефон у сина пропадає. Я мужчина, мене більше послухають…

Ія з дипломом фізмату працює перукарем. Від неї завжди пахне, як від клумби. Я навіть почав розрізняти парфумерні смаки її клієнток…