«Білий попіл зими», вірші

Борис Гуменюк

*

Кожного разу коли перечитую ці рядки

наче знову проживаю свій перший день на війні

шнурую свої перші берці

серед сотні пар єдині 45-го розміру

хоча мені потрібний 46-й

шукаю в купі військового гуманітарного мотлоху

свій перший в житті камуфляж

колись цю вицвілу «британку» одягне мій онук

а потім носитимусь інші чоловіки мого роду

одягаю свою першу кевларову каску

придбану за чималі гроші добрими людьми на блошиному ринку

в містечку з невимовною назвою в передгір’ї Альп

потім з’ясовується що вона для гри в страйкбол

де стріляють фарбою

приміряю свій перший бронежилет

нашвидкуруч склепаний в якомусь гаражі на Виноградарі

8 міліметрів металу плюс цупка гума з обидвох боків

вирізана з якоїсь транспортерної стрічки

плутаюсь в хитромудрих шлейках призначення яких не знаю

обираю місце для вогневої позиції де їм буде важко дістати нас

звідки нам буде зручно стріляти по них

звідки ми вб’ємо їх усіх

ми вб’ємо їх усіх — перекажіть:

хочуть жити — нехай тікають

під пекучим Донецьким сонцем копаю свій перший окоп

будую з хлопцями наш перший в житті бліндаж 

вперше називаю незнайомих чоловіків побратимами

без потреби пересмикую в автоматі затвор — в сотий раз

то ставлю то знімаю із запобіжника

патрон в патроннику тож усе гаразд

в сотий раз для чогось перевіряю амуніцію

нервую наче гімназист на першому побаченні

вільною рукою притримую в грудях серце

щоб не так сильно билося

щоб не виказувало

несвідомо тягнуся до гранати

хапаюся за саперну лопатку

дістаю ножа

і знову починаю все спочатку.

 

Страницы