«Білий попіл зими», вірші

прочитати щось таке в очах

гадають буде легше якщо наперед знати.

Ні

нічого такого

всі такі живі

(вони всі ще такі живі!)

тільки не цей 

і не я

надія жевріє на самому споді в душі

цього не має (не мало) статися.

Кожного разу коли перечитую ці рядки

наче знову копаємо землю

риємо під обстрілами велику прямокутну яму глибиною 120 чи 150

зводимо стіни для укриття з якогось брухту та підручних матеріалів

просимо у волонтерів безконечну кількість будівельних мішків

йдемо до зруйнованих вибухами будинків

згрібаємо усе що знайдемо — пісок щебінь побиту цеглу кахель —

залишки сходів веранд стін панельних перекриттів —

усе за що можна заховати власну душу і тіло товариша.

Мимоволі думаємо:

якби ворожа артилерія не зруйнували чиєсь житло

ми не мали б чим наладувати ці мішки

чим захиститися

виходить ми ще маємо їм дякувати?

На стелю найкраще годяться металічні ворота

зносимо їх з усіх найближчих дворів та гаражів

насипаємо зверху метр чи півтора землі 

що зробити на так просто коли по тобі постійно стріляють.

Бліндаж дає відчуття безпеки

така нехитра споруда захищає від міни 82-го калібру

та всякої дрібнішої стрілкотні

а от 120-ї краще нехай летять від лиха подалі.

Ми тут мало знаємо про військові стандарти

в поміч гугл і те що колись бачили в кіно

ретельно замасковуємо бійниці

на одну позицію робимо їх щонайменше 5

4 — по сторонах світу

наче для кругової оборони

і ще одну — про всяк

для себе — кажуть бувалі солдати.