«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

Перевір хоч сто вір – хочуть жить!

Звик в селі, що  – свята корова,

А над містом собака лежить.

Честь тому, хто стоїть на сторожі –

Має з кухні шматок ковбаси –

Пес при службі, а інші  – ворожі…

В місті всі ми потрошечку пси!

Містом рвем ланцюги природи,

Та не в місті сто зваб, сто причин.

На ланцюг сам біжу від свободи –

Краще чийсь, ніж самотній  – нічий.

Що? Не здався на ласку собачу?!

Гну хвоста, щоб у зграї століть

Здохнуть з ними за дачу й подачку –

При кермі у машині сидіть!

Хай глобальне життя і кабальне,

Хай начальники сходять на пси,

Та як лихо приходить реальне,

Знаєм, сучий я син, але наш сучий син.

І на зрадника чи розумаху

Нам скидається соняхів бог –

Це на що натаскали собаку,

На ненависть

                      а чи – на Любов!

Думка

Куди б не поїхав,

                                             везеш за собою

                                             себе…

                                             Від себе ніде

                                             не втечеш,

                                             як од власної тіні:

                                             хай в інших краях

                                             небо надголубе –