«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

і серце набубнявіло

зеленим язичком листка

і висувалося назустріч,

щоб тебе лизнути,

щоб ніжністю клейкою солодка-

во

клен стікав…

І до схід сонця хтось

не міг заснути,

хоча остуди серцем не чекав.

    

…чекав дощу

як сонцем сходила над світом

промінням золотим

крізь сухолистя на глухих дубах

несла зелену парасольку в синіх квітах

і синю парасольку неба

в білих островах…

а щоб не мерзла –

поцілунками вдягав до світу,

а світом, як черемха,

сам тремтів і пах.

 

…як тінь від човника

пелюстка плутає у повінь

між стовбурів, що міняться,

ламаються в воді

і хвилі, що хлюпочуться

й  лоскочуться тобою.

Відмолодів думок веселих білий біг.

І бог кохання в ненаситі крові

в дно серця

треться щукою в річках любові

в легкій остуді

                від вчорашніх холодів…

 

 

КРИНИЦЯ ЛАСКИ, НІЖНОСТІ, ЛЮБОВІ

 

На світі є найбільша таємниця,

Захована у погляді, у слові.

Чи справді так, чи це мені лиш сниться:

Криниця

              ласки, ніжності й любові.

Зажевріла жарина у твоїй зіниці,

Як ми удвох збагнули, що ми свідки

В громах і відблисках далекої зірниці,

Хто ми й чого прийшли сюди і звідки.

 

Хто прагне слави й почестей,

Хто молиться до неба,

А хто шукає щастя між суниць…

А я тебе кохаю, і нічого більш не треба,

І це моя