«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

Боже!

Яка дика

                ота невідомість!

Що і завтра, і вчора…

                       А сьогодні –

Синя найперша зірка!

***

Чому час цей такий

                                   красивий

і до болю сумний такий?

Тріпотить на стерні павутиння сиве

І мовчать на дротах ластівки.

Насідали, немов на рейки,

Ждуть, що поїздом свисне зима,

Свій сигнал перельотів далеких

Ждуть клітинами тіла всіма.

Налягти б і собі на крила,

Кожним мускулом пурхнути в синь

Та й до хати,

                     щоб мати

                                  в сльозах говорила:

– Ой, Михайле, приїхав син!..

НЕ МОЖУ ЖИТЬ

 Не можу жить

                  без тебе

                               і з тобою.

Не можу жить!

                         А час біжить!

А я стою журбою над водою,

А я свою

                втрачаю мить…

Шукай одне:

               життя за кривизною!

Лихе й сумне

                        нехай мине.

Кохай мене,

                    допоки ти зі мною.

Кохай.