«Пісня повітря»

НОЙ

все, що не можна вголос, ми без остраху говорили пошепки,

і вечір схиляв над нами поснулі лялечки ліхтарних ламп.

а все недоказане ми надсилали потому голубиною поштою,

прив’язуючи листи до тендітних рожевих лап.

ті слова, котрі сказані упівголоса, стали також пернатими,

ти їх чуєш вночі: вони б’ються крильми у віконні решета

дому твого. все, що лишилось мені – це говорити і плакати:

ти не з’явишся більше тут, але ти є. зрештою,

хіба страшно, що шляхи поросли тереном і шипшиною, —

ти отримаєш лист з першим паводком, з першим Ноєм.

голуби з підвіконня злітають – це я прошу: напиши мені.

та чекаю на відповідь. поговори зі мною.

РІЗДВЯНЕ МІСТО

хода твоя священна – кругова

скажи, куди збираєшся сьогодні

тут стільки тих, які завжди голодні 

і тих, які біжать по головах

як замінити місто Віфлеєм

на те, що ти живеш в моєму домі

на те, що всі присутні і сторонні

не є

крім нас у нерозгаданості нас

дисперсія відсутності і площа

пустелі виливається й полоще

кривавий наст

на святість накладатимуть арешт

ти німби розкидатимеш на гравій

і ніби тихо, і ніхто не грає

бо ти не йдеш

бо нерішучість у твоїй ході

і слів немає, та щоразу вище

переростає одинокий вишкіл

у дім