«Про що шуміли дощі», роман (1 частина)

                                                    * * *

    Вперше він зрадив своїй дружині в день десятої річниці їхнього весілля.

Не спеціально. Так вийшло. Про ювілей він дізнався, коли повернувся додому пізно ввечері, де на нього чекала вечеря, запалені свічки і дружина, яка солодко спала. Навряд чи вона запідозрила якісь негаразди: формули власної безпеки, за якими він влаштовував життя, завжди спрацьовували на відмінно.

   Не можна сказати, що він не отримував задоволення, займаючись сексом з повіями. Навпаки — це вносило певну свіжість та різноманіття. «Виявляється, все так просто і цинічно», — розмірковував Льоша, залишаючи квартиру повії, адресу якої без проблем віднайшов в свіжому випуску щоденної рекламної газети. Хоч і цинічно, але він і далі продовжував ходити “наліво”, але без пилу й жару. Просто так, бо так чинять багато зразкових чоловіків порядних сімей.

   Все в  житті для Льоші було досить просто, як у світі формул початкового курсу математики. В житті, вважав він, все повинно бути, як в школі:  достатньо освоїти лише певну кількість безвідмовно діючих формул, і над твоєю головою завжди буде безхмарне небо. А всілякі там вигадки філософів про складнощі людського буття — для ледарів і двієчників.

   Однак регулярний адюльтер так і не відбив охоту до звички прищавої юності. Час від часу, усамітнившись в ванній, Льоша поринав в світ уяви, насолоди й задоволення.

І от одного разу (бо забув закрити двері в ванній) Ірина застала його за улюбленим заняттям. Зрозуміло — німа сцена. А коли Льоша, наче той шкідливий кіт, спробував прошмигнути з ванної в спальню, шлях йому перегородила дружина і, криво посміхаючись, протягнула вчетверо складену свіжу газету з невеликою статтею про нього, яку Юрко вирішив почати цитатою з популярного роману французького письменника Ф. Бегбедера: «Всі настільки заражені нарцисцизмом, що займаються любов’ю виключно тільки самі з собою. Який день можна назвати вдалим? Той, де третина часу йде на скейтборд, третина на екстазі, а третина на мастурбацію».

    Далі в замітці йшлося про те, що не дивлячись на епідемію нарцисцизму, в нас ще є люди, здатні досягти мети не тільки  ради власного задоволення, а й піклуватись про добробут інших, працювати над примноженням державного капіталу…

                                                 * * *

   Осінь. Час підбивати підсумки. А підбивати нічого. Хіба що викреслити з записної книжки пару телефонів, відправити в корзину ще декількох приятелів, які  непомітно відійшли в сторону.

   Злість від розпачу можна зігнати хіба що на ручці унітазу, смикнувши її різко й сердито, щоб втопити власне безсилля в бурхливому, строго дозованому потоці води.

   Горизонт затягнуло хмарами.

   В тридцять п’ять життя закінчується. Далі — повтор і закріплення пройденого матеріалу. Багато з того, що наповнювало життя і  було  його сенсом, — відпрацьований матеріал. Місце йому на смітнику. Залишились порожнеча, яка претендує стати смислом і виправданням всього теперішнього. І за таких обставин було б добре відшукати в собі сили, щоб знайти того, хто  зміг би наповнити смислом  ранковий дзвінок будильника.

В двадцять ще можна відкласти навчання в вузі, одруження та інші дурнички, але ж в тридцять п’ять лишається вже не так і багато, щоб відкладати щось на завтра. Зрештою, все —  справедливо. Ніхто не ображений, нікого не обділили. Сонце світить для всіх однаковісінько. Така суть речей відома кожному ще з пісочниці. Все, як в дитячій пісеньці:

Карусель, карусель,

Хто успів, той і сів…