«Що про мене подумають?», оповідання

— Правда, Славику? Ти не думаєш, що я грішна?

Чоловік почухав вухо:

— Ну…

Ніна штурхонула батька в бік.

— Ну… я… — знову почав він.

— Ось бач, він думає, що я грішна!

— Ти що, здурів? — розсердилася на батька Ніна. — Хочеш, щоб вона там і далі сиділа?

— Нє, ти не грішна! Вилазь, кажу! І Ніна так думає.

— Я грішна! Грішна! — знову закричала Оля.

— Ось бачиш? Не допомогло, — сердито буркнув чоловік.

— Якщо ви мене пробачите, — долинуло з ванни, — то я вилізу.

— Ми пробачаємо, пробачаємо, пробачаємо! — в один голос закричали Славко з Ніною.

І тоді двері відчинилися, з ванної вискочила розхристана Оля. Ридаючи, впала в обійми чоловіка й доньки, і вони обережно повели її до крісла.

До світанку Славко з Ніною сиділи разом із нею, пили чай і запевняли, що вони їй пробачили. А вона з червоними від сліз очима присягалася, що більше ні на кого їх не проміняє.