«Убити Антиципатора» (уривки з роману)

Валерій Семенович перебував у глибоких роздумах, яким чином розв’язати проблему, коли до нього звернулась Рита.

Аргументи привабливої жінки, навіть якщо вони математично не вивірені, завжди вагоміші, ніж тричі логічні аргументи негарної. І логікою, і пестощами, Рита умовила Валерія Семеновича зголоситися, щоб прийняти Ліду якнайшвидше.

Побачивши її, головний лікар одразу зрозумів, що врятований. Цей тип жінки повністю відповідав його потребам, тобто не саме його, але клієнт мав бути задоволений, якщо... З’ясовувати це «якщо» Валерій Семенович взявся рішуче й завзято. Коли ж, після численних досліджень, була отримана можливість поставити діагноз, Закс учутися не міг від радості. Жіночка була здорова, за виключенням того, що з-за розладу в гормональній сфері їй вкрай були потрібні регулярні статеві стосунки.

У Валерія Семеновича одразу склався план дій. Ні, не зважаючи на критичну ситуацію, ризикувати він не збирався. Треба було тричі й тричі перевірити, так би мовити, моральні якості Лідії Золотаренко. І перший кроком на цьому шляху зробила сама Ліда. Бажаючи хоч як віддячити Ельвірі Дмитрівні, Риті та самому Валерію Семеновичу, вона запропонувала свої послуги у якості безкоштовної служниці, куховарки або прибиральниці.

Ельвіра Дмитрівна рішуче відмовилася, Рита зробила вигляд, що вагається і обіцяла подумати, а Валерій Семенович делікатно запропонував приходити до них у гості й іноді допомагати порадами молодій хазяйці. Ліда з радістю погодилась. Звичайно, порадами справа не обійшлася, і Рита з радістю звалила всі домашні клопоти на плечі безвідмовної Ліди.

Охайність, старанність і скромність молодої жінки лікар оцінив по достоїнству. І невдовзі зробив перший крок до виконання свого плану: запропонував Ліді звільнитися з дитячого садка і перейти на роботу до клініки. Це надавало йому ряд переваг: бо хто знає, може йому поталанить? І клієнт, приїхавши за якоюсь потребою, побачить старанну санітарку. А там вже справа, як кажуть, «техніки»...

Але час спливав, а клієнт мовчав. Тому Валерій Семенович вирішив звернутися по допомогу до свого приятеля і, звичайно, одного з пацієнтів – Антона Роздайбіду.

****

Ліда поспішала до лікарні. Точніше, на зустріч із Валерієм Семеновичем. Ця людина зараз була для неї головніша за брата, якого вона дійсно любила. Головніша не за життєвими пріоритетами, а за життєвими потребами. Що поробиш, коли життя таке? Як мама говорила? Брат братом, сват сватом, а гроші не рідня. Життя зараз дороге, а приваб багато. І того хочеться, і того. Постійно доводиться собі в чомусь відмовляти. Тому людина, з рук якої отримуєш постійне винагородження, стає для тебе ріднішою, ніж кревні.

Тож вийшла з дому заздалегідь, щоби мати випередження у часі. Запізнюватися не любила, а їхати далеченько. Маршрутками ж вона не їздила по давній звичці – економила гроші.

Постояла на зупинці, на самій спеці серед бабунь та дідусів з торбами, матусь з дітьми, підлітків з гаджетами... постояла – і вирішила сісти у маршрутку. Інакше не можна. Бо, поки доїде серед того пропахлого димом від дешевих цигарок і дешевих парфумів, пропотілого люду, буде схожа на варену рибу, до того ж, у зім’ятому одязі.

Зайшла у маршрутку, розплатилася, сіла до вікна. Ні, ну цікаво, для якої такої розмови запросив її Валерій Семенович? Невже на пенсію зібрався? Хоча, до чого тут вона? Та й він ще у самому розквіті. Ну, нехай всі шістдесят виповнилося. Але такі поважні люди несподівано на пенсію не уходять. І звільняти його б не стали. За що? Та й балачки б по клініці ходили, вона б почула.

До того ж, треба враховувати досвід Закса – і професійний, і спілкування з людьми. Недарма до нього такі пацієнти просто «косяком» йдуть. Одного разу вона бачила одразу трьох міністрів! Їх постійно по телебаченню показують. Один навіть привітався з нею! Їй бо, привітався. Вона потім два дня щаслива ходила. Ось яке в нас керівництво – просте, доступне. Звичайними людьми не нехтує.

Та-ак, але ж навіщо він її запросив? Декілька разів нагадував. на щось натякав. Попереджав... а, ось що! Він не сам буде з нею розмовляти. Згадала! Про якогось Антона Васильовича йшлося. Ну, не нареченого ж Валерій Семенович їй знайшов? Дурниці все! Що вона собі надумала? Ось прийде – й дізнається. Краще б обміркувала, як краще зайти? Із серйозним виразом обличчя або посміхнутися? Губи яскравою помадою підмазати або тою, рожевою?