З книжки «Цукровик»

*****

кілометри мідних труб
через які пройшло все живе
і не живе
стискають горлянки кварталів

вони вростають
в кожного з нас
наче коріння
в прадавню землю

велетенські вени
заповнені теплом
смертоносною чорнотою
розбовтують космічні надра

так приємно відчувати на собі
вагу їхньої могутності
адже кожна дитина знає
що могутність означає любов

 

*****

чужинець

що вирвав солодке серце

нашого міста

вже давно зник

 

він залишив по собі

лише купи металобрухту

і пустельний бетон

колір якого

ми ніколи не забудемо

 

сірий

це барва нашого неба

 

ми бачили

як вигнивала

венозна система доріг

системи залізниць

та теплотрас

 

як колії звужувались

зсихаючись

під важкою корою іржі

 

маскуючись

під трупи дерев

щоб обдурити

мстиву природу

 

вузли

дитячих садків

та будинків культури

наривали поглядами

старих дітей

 

вибухали хмарами пилу

що осідав на

фанерних стільцях

 

і ми дихали цим пилом

перетворюючи

травми інфраструктури

на травми нашого тіла

(і навпаки)

 

і дихання це ми називали

кращими роками життя

 

бо життя

це лише послідовність

з якою накладаються

травми