З книжки «Цукровик»

Олександр Мимрук

*****

крок за кроком
так м'яко ступаючи битим бруком
поверх якого лягає асфальт
я наближаюся до останнього
кордону міста

туди

де дорожня розмітка

прикидається старою змією

 

скидає зачовгану білу шкіру

розкриває для мене приховану

множину

 

і коли закінчується шкіра

починається дике поле

 

в такі хвилини

я відчуваю вдячність до цегли

яка утримувала цю дикість

на відстані

 

кожна тепла стіна мого міста

це кирзовий чобіт

 

він наступає на горло степу

тримаючи його за межами горизонту

 

природа не має права голосу

коли йдеться про виживання

 

як тільки ти відвернешся

від цих високих трав

вони миттєво обернуться на ножі

та списи

 

встромляться в дугу твоєї спини

щоби наточити живильного

червоного соку

 

чорна земля живиться червоним

 

чорні візерунки місцевих народів

живляться червоними нитками

 

я маю повернутися назад

доки не пізно

 

хижаки виходять

полювати

в ніч

 

Страницы