З книжки «Цукровик»

*****

я навіть не помітив

як виноград пробив асфальт

піднявся по стічній трубі

до другого поверху

і крізь кватирку

просунувши зелену лозу

вріс у моє обличчя

мабуть я довго сидів тут

мабуть багато часу пройшло

крісло-гойдалка

така ж зелена як і листя

що виростає з моїх очей

люди

погляньте

це нарешті сталося

я поріднився з кварталом

назавжди

*****

дуже просто
пролітати над всіма

бути вільним від м'яса
спостерігаючи
метушливу тканину
арматури

шкода
що я не в небі

втома металу
дарує тривожні стани
спілкується зі мною
загадковими вібраціями
конструкцій

незліченні об'єми
штучної тверді
завмирають в напруженні
як тотожність страху

о
незбагненне
загадкове нічого
розкажи мені
що чекає на нас
завтра