З книжки «Вертеп на Куренівці»

Вано Крюгер

вітраж із метеликами на фоні радіодеталей і чебурашки

/розхристаний вірш/

 

діоди. резистори. мікросхеми.

транзистори. пентоди. тетроди.

дроселі. тиристори. конденсатори.

всі ці радіодеталі примхливим розсипом

розкладені на столі, як мощі якогось святого кіборґа,

реліквії електронної ери,

поруч із тарілкою з рослинним орнаментом,

петриківського розпису і чудернацьким звіром – чебурашкою,

подушкою для голок з поколотою мордочкою звіра –

наче кіборґ змагався із чебурашкою

й випустив йому голки в обличчя з руки, – мабуть, вбив змія,

що вимагав щоранку цнотливих дівчат,

проте й сам поліг, розсипавшись на деталі по столу.

 

метелики залетіли крізь відчинену кватирку і зараз кружляють

близько до них…

і я розумію, чому метелики обрали ці механізми,

а не квіти, хоча й намальовані…

знаєш, люди – наче листя на дереві:

ніби і близько один від одного,

проте припаяні намертво черенками

до гілля,

може і зможуть доторкнутися випадково

один до одного,

проте будуть розлучені за примхою вітру:

зустрінуться лиш на землі,

відірвавшись від гілля,

за мить до гниття.

 

зграйка метеликів все звужує і звужує кола,

ці вартові ночі обрали не кіборзькі мощі

й не тарілку з рослинним орнаментом,

а чебурашку – подушку для голок,

метелики сідають на них, кожен на голку

і стікають повз мощі кіборґа вниз,

наче плачучи над розсипаним електровоїном

краплинами чорної крові.