«Запах фіалки», пригодницька повість

– Да. Трі варіанта. Пєрвий – чєрєз двєрь.

– Як?

– Если стража вдруг зазєваєтся.

– Та ну… Чого б це вона зазєвалася?

– Єслі атвлечь, то ещо как зазєваєтся… Втарой – чєрєз акно. Сматри, окна аткрити.

– Але ж там ґрати?

– Да сколька там тєх ґрат. Прі желаніі два мужика могут разогнуть.

– А третій варіант?

– Падрив стєни, – сказав дядько Михайло.

– А чим підривати? Заступом?

– Нє рить, синок, а взривать!..

– Чим?

– Порахом.Самадєльнай бомбай. Ми не раз так дєлалі в Севастополє.

– Де ж ми візмемо порох у цьому Бобринці?

– Спакойно, в’юнаша, – сказав дядько Михайло. – У мєня есть – так, нємного, для себя. А нам многа і нє нада.

– Ну тоді давайте будемо робити бомбу, – заквапився я.

– Спєшка нужна прі ловлє блох, – сказав дядько Михайло. – А нє в етом случає. Тут ашибаются толька адін раз.

Наші приготування були перервані раптовим переполохом. Всі вікна в арештанській миттю зачинили. Надвір хмарою посунули канцеляристи, писарі, судейські і кілька городових на чолі з самим приставом. З їхнім розмов і загальних приготувань стало зрозумілим, шо город Бобринець зустрічатиме високе начальство, яке їде з Єлисавета в Миколаїв.

Нас нагнали подалі від ґанку, але дядько Михайло встиг почути від балакучих канцеляристів прізвище високого начальства. Це був головний командир Чорноморського флоту і портів Аркас Нікалай Андрєіч.

– Вот ета да! – радісно вигукнув дядько Михайло. – Алєксандер, наши плани мєняются. Бомбу сделаєм в другой раз.

– А дід? Так і сидітиме в буцегарні?

– Ми єво асвабадім.

– Зробимо підкоп?

– Нет. Єво випустять.

– Як?

– Еслі мне удастся поговоріть з гаспадіном Аркасом.

– Таке. Він вас слухатиме?

– В’юнаша. Я служив под руководством его брата, Захарія Андрєіча, в Севастополє… Лічно знаком с нім… А он – са мной…. І ета что-та да значіт. Давай прабіраться пабліже, чтоби нє празєвать.

Навряд би нас підпустили ближче, якби не з’явився місцевий продавець морозива і не загорлав на все горло:

– Сахарне морожене! Найлучче в Бобринці! Того дівка приголубить, хто морожене їй купить!.. Хто мороженим вгостився, той одразу змолодився. Налітай, покупай, – попадеш одразу в рай!

Городові почали цитькати на нього і відпихати, а ми боком–боком опинилися в передніх лавах разом з гуртом схвильованих канцеляристів. І коли високе начальство проходило мимо, дядько Михайло хоробро виступив йому назустріч.

– Ваше високопрєвосходітєльство. Інвалід кримской кампаніі Міхаіл Самуіловіч Балагула. Служил в Сєвастополє под рукой вашего братца. Разрешитє обратіться с прошенієм.

Свита і бобринецька братія завмерли від такого зухвальства. Високопрєвосходительство теж спочатку насупилося, але почувши про свого брата милостиво сказало:

– Слушаю. А чьом ваше прашеніє?