«ЗЛАМАНІ СХОДИ», роман, частина 2

Борис Крамер

Новий світанок настане

Для тих, хто непорушно і довго чекає,

І сміхом ліси відгукнуться.

 

У твоєму саду метушня,

Але турбуватись не треба –

То весна зустрічає травневу королеву.

Перед тобою дві дороги,

Та, зрештою,

                      все ще є час змінити

                                            обраний шлях.

І це дивує мене.

 

В голові стугонить. І це не мине,

Якщо ти не знаєш,

Що сурма кличе тебе у дорогу.

Люба пані, чи чуєш ти пісню вітру?

Чи знаєш ти, що лиш шепіт вітру

                                     тримає твої сходи?

 

На звивистому шляху

Наші тіні довші за наші душі.

По ньому йде всім нам відома пані,

Що ясним сяйвом своїм показує,

Як все перетворюється на золото.

Якщо прислухаєшся, затамувавши подих,

Ти, зрештою, почуєш пісню.

Якщо всі за одного, а один за всіх, 

                                   ви станете скелею,

І ніщо не зможе вас похитнути.

 

А вона все купує сходи на небо.

 

Страницы